У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, (...) оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі. (shrink)

The paper presents doxological interpretation of homo-measure set. Traditionally this thesis is seen as an expression of the impermanent human doxa as the only possible truth. Using the approach of analytic philosophy to the interpretation of the famous speech, the author refuses treatment of man as an individual in favor of a generic understanding of the man. Generic feature of human in ancient world-view is the logos, which is coming to be seen as a measure of all things, including man (...) himself. -/- . (shrink)

This paper is dedicated to the analysis of Heidegger’s «transcendental» consideration of Being as the condition of the possibility of the openness of Beingness to the cognition. Transcendence is only one being, whose existence is the nature of the transition, the spraying sense, the spraying itself. Transcendence is Dasein only. Transcendence makes the situation when Dasein enters into a relationship with existenzia or other Dasein itself. A preliminary understanding of being has its foundation in the transcendence. Dasein understands itself in (...) its own ability to be, in anticipation of which it is located. In anticipation of their own possibilities Dasein rises to himself, on steps for itself, it is always in some way - in front of itself. The author demonstrates on the base of the textual analysis, that Heidegger’s question concerning the access to the Beingness remains within the bounds of the transcendental statement of question. (shrink)