The aim of this paper is twofold. First, I would like to bring into the light the almost unexplored Sellars’s theory of particulars. Second, I would like to show its surprising degree of compatibility with the thesis supported by some contemporary tropists, Tropes, Universals and the Philosophy of Mind, Ontos Verlag, 2008; Moltmann, Mind 113:1–41, 2004 and Moltmann, Noûs 47:346–370, 2013). It is difficult to establish whether Sellars possessed an own theory of tropes, developed independently by the classical form it (...) took in Williams 1953, but as a matter of fact the peculiar features of his “complex particulars” model it is very much like Williams’s theory. So much so that to all intents and purposes it represents a tropes variation. One of its strengths is that it is not part of a constituent ontology, since it is essentially developed from a linguistic and phenomenological point of view. It is for these reasons that this theory manages to avoid some of the classic objections to tropes and it shows to be compatible with the argument of Jonathan Lowe’s “proper visibility” as well as with Friederike Moltmann’s exquisitely linguistic interpretation of tropes. (shrink)

В статті послідовно обгрунтовано твердження про позаконтекстуальний характер метафізичного знання. Доведено, що метафізика як знання граничного рівня абстракції детермінує контекст, що надає їй статус чистої теорії про універсальні сутнісні основи існування та пізнання світу. Також метафізика як спекулятивний рівень граничних абстракцій визначає загальний контур реалізації та здійснення культури, від конкретно-історичного тлумачення яких залежить зміст культурного простору існування людини. Висловлено гіпотезу, що метафізика культури акцентує константні принципи специфіки людського буття, а ефективність та дієвість рефлексії феномену культури здійснюється шляхом визначення основоположного для (...) певної епохи діалектичного протиріччя. Відповідно, метафізика є вираженою смисловою конструкцією культури, яка продукує певний тип мислення, пам’яті та ідентифікації, тобто суб’єктивності; та соціальності як етико-аксіологічної моделі взаємодії з Іншим. Аргументовано, що класична метафізика з моменту її виникнення і протягом усього довгого, змістовного та продуктивного існування є своєрідною орієнтацією у просторі. Автор доводить, що культура – це збір простору в інтелігібельній конструкції, специфічний характер людського буття у Всесвіті, спосіб перебування людини у світі. Простір у метафізиці культури означає область локалізації «Его» і поле трансценденції одночасно. Аргументовано, що метафізика через простір культури дозволяє емпірично відчувати Всесвіт як Єдине, припускати наявність сенсу. Визначено поняття метафізики культури як сфери філософського дослідження феномену культури в її граничних, позадосвідних, сутніснісних принципах історичного розвитку та смислових трансформацій. На основі проведеного аналізу автор резюмує визначення феномену культури як специфічно людського способу освоєння простору та підкорення часу, а свідомості - як топології рефлексивних практик. (shrink)

In the early twentieth century, many philosophers in America thought that time should be taken seriously in one way or another. George P. Adams (1882-1961) argued that the past, present and future are all real but only the present is actual. I call this theory ‘actualist eternalism’. In this paper, I articulate his novel brand of eternalism as one piece of his metaphysical system and I explain how he argued for the view in light of the best explanations of temporal (...) experience and the present. I argue that his exploitation of analogies between time and modality offer some lessons for current debates about time such as the importance of providing a temporal epistemology. I also extract what I call the temporal boundary problem and argue that it gives rise to an unaddressed challenge for presentists and growing block theorists. (shrink)