Abstract

У статті підсумовано основні результати багаторічного дослідження «веймарської класики» і раннього німецького романтизму, розкрито суть «модерністичного проекту», спрямованого на інтелектуально-культурне оновлення всього європейського суспільства. Розглянуто три світоглядні «кризи модерну». Перша – на зламі XVIII–ХІХ ст. Романтики тоді розділили мистецтво естетично і соціологічно на масове і високе, а історично – на сучасний і «класичний» мейнстріми. Простежено подальшу долю «проекту» в умовах другої кризи доби Модерн на зламі ХІХ–ХХ ст. (тут естафету романтиків підхопив Ф. Ніцше) і уже в наш час – останньої і остаточної третьої кризи Модерну.