У статті представлено аспект філософсько-релігійного вчення польського персоналіста Ч. С. Бартніка, пов’язаний із розумінням філософом свободи як складової структури особи, яка надає можливість людині реалізувати себе внутрішньо і зовнішньо, як в індивідуальній, так і суспільній площинах у всіх вимірах людського існування: душі, тіла, розуму, волі, дій, сприйняття і творення буття. Принциповими для католицького мислителя виявляються питання взаємного зв’язку та взаємної залежності між свободою і відповідальністю особи, а також між свободою особи та її волею. В інтерпретації Бартніка відповідальність виступає мірою свободи, (...) оскільки їх взаємопов’язаність, на думку філософа, є прямо пропорційною: чим більше свободи має особа, тим більшу відповідальність несе за її втілення і використання. Співвідношення свободи і волі виявляють діалектичний характер структури особи, адже свобода людини знаходить свій вираз в самообмеженні, яке полягає у здатності волі робити вільний вибір, у процесі чого воля сама детермінує себе завдяки оцінці практичного розуму. В особовому бутті свобода стосується цілої особи, а не лише самої волі чи самої дії, тому Бартнік вважає за краще говорити про особове буття свободи та вільне буття особи. Здійснення вибору виявляє свободу людини, але, обираючи той чи інший варіант дії, особа обирає себе, створює свій духовний образ. Буття складається з можливостей вибору та їх безпосередніх актів і являє собою сутність і структуру особи, особу в динаміці процесу самореалізації. (shrink)