Представлен обзор основных этапов рецепции философии Дэвида Юма начиная с ранних реакций, появившихся еще в середине XVIII в., и заканчивая современными исследованиями. Автор стремится выявить те ключевые аспекты философии Юма, которые являются актуальными для современной философии и обусловливают происходящий сегодня процесс институционализации изучения работ Юма как самостоятельной области историко-философских изысканий. Отдельное внимание уделяется юмовской интерпретации понятия тождества личности, подчеркивается ее значимость для современных дискуссий в этой области.

Стаття присвячена дослідженню проблеми, яку досі або не помічали, або не приймали за таку, що заслуговує на поглиблене вивчення, а саме – розбіжностям між Г. Сковородою та Християнською церквою в розумінні Св. Трійці. Задля відтворення цілісного контексту проблеми простежено основні етапи, деякі парадокси та особливості становлення відповідного церковного догмату. Звертається увага на те, що вчення про Бога-Трійцю міститься в християнському Писанні (Біблії) хіба що імпліцитно й дістало концептуальну експлікацію в патристиці та в ухвалах Вселенських соборів. Троїстий Бог утвердився в християнстві (...) тоді, коли церква, після сторічних дискусій, визнала Богом Ісуса Христа. Обґрунтовується думка про те, що церковно-християнська доктрина спирається на теїзм, а сковородинівське вчення – на панентеїзм, вона – на трансцендентного Бога, а філософ – на іманентизацію трансцендентності, церква розділяє за природою Творця і творення, а Сковорода їх споріднює. Ця принципова різниця в метафізично-богословських позиціях сторін розглядається як чинник, що породжує істотні розбіжності в теології, христології та тріадології. Бог Сковороди – це Бог містиків. Він, за досвідом філософа, перебуває не лише поза світом і людиною, а й усередині них, утримуючи їх. Цей теологічний іманентизм зумовлює христологічний. Сковородинівський вселенський Христос (узятий відокремлено від людини Ісуса) – це Божа присутність, або Божа істинна Людина в людині. Церква вчить про одного Сина Божого, а Сковорода – про потенційну спроможність до Боговсиновлення й перетворення на Христа кожної людини, а отже – про «Божий Рід», представники якого (Мойсей, Ілія та ін.) реалізували цю потенцію до Ісуса. Ключі до сковородинівської тріадології автор знаходить передусім у катехизисі філософа (в «Початкових дверях…») та його останньому діалозі (в «Потопі зміїному»). За підсумковими висновками дослідження, Богом Сковороди був не ортодоксальний Бог-Трійця християн, а, очевидно, «Єдиний Істинний Бог» (Ін. 17:3) самого Ісуса Христа, а отже – і зладована з вірою в цього Бога Трійця, яка інколи двоїться на напівприховану «внутрішню», за засадами панентеїзму та неканонічної христології, і на «зверхню», яка термінологічно схожа на тріадологію Нікео-Константинопольського символу віри. (shrink)

Економічна соціологія – міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування. Економіку вона розглядає як один із базових елементів суспільства, тісно пов'язаний з його соціальною структурою і соціальними процесами. Відповідно економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, спонукуваний активністю соціальних суб'єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот. Особливий інтерес виявляє вона до взаємодії економічної та соціальної сфер, до взаємовпливу та взаємозбагачення економічних і соціальних процесів. Вона зосереджується не на відокремлених (...) явищах, тенденціях в економічному та соціальному бутті і навіть не на їх взаємозв'язку, а на механізмах, що породжують і регулюють ці взаємозв’язки. Не менше цікавить її вплив соціальних механізмів на перебіг та особливості економічних процесів. (shrink)

У статті розглядаються форми дослідження і аналізу проблем і перспектив аналітичної філософії освіти у контексті суспільної діяльності і людського буття, пов’язані зі сферою взаємодії мови, свідомості та існування людини.

В статті досліджується об’єктивна необхідність, соціальне значення координації діяльності державних органів і громадських організацій, принципи, шляхи і засоби досягнення узгодженого співробітництва, гармонічного розвитку елементів політичної системи – держави, політичних партій, громадських організацій України.