Зменшення кількості відходів та їх негативних впливів на довкілля і якість життя людини належить до глобальних екологічних викликів сучасності, які потребують комплексної відповіді. Aналізуються підходи до розв’язання проблеми поводження з відходами на локальному рівні. Поводження з відходами визначається як науково-політична проблема, оскільки успіх рішення залежить як від наукового обґрунтування, експертизи, рекомендацій, так і від розуміння цих рекомендацій політиками та суспільством загалом. Складність розв’язання науково-політичних проблем характеризується зростанням невизначеності, ціннісним навантаженням, високими ставкою (ціною), ризиками та терміновістю рішень (Ravetz). Показана продуктивність залучення (...) місцевих цінностей (теорія локалізації), менеджменту спільного (Остром) та інтерпретації феномена NIMBY для формування підходів до вироблення управлінських і комунікативних стратегій у сфері поводження з відходами на локальному рівні. Масштабні руйнівні наслідки нинішньої російської агресії в Україні додали нових аспектів до проблеми поводження з відходами і значною мірою ускладнили реалізацію попередніх планів, вимагаючи ефективних нестандартних рішень. (shrink)

У статті досліджується екосеміотика (термін запропонований Вілфрідом Нотом) – міждисциплінарна галузь, що має на меті: 1) поглибити розуміння особливостей взаємодії між людиною і довкіллям, культурою і природою на основі застосування семіотичного підходу; 2) розширення пізнавальних можливостей людини у природнознавчій і культурознавчій сферах за допомогою семіотичного інструментарію. Відзначається, що екосеміотика безпосередньо пов’язана з біосеміотикою, семіотикою культури (культурною семіотикою), а також з екологічною (інвайронментальною) філософією. Вона спирається на принцип неперервності (спадкоємності) у розвитку природи та розуму (свідомості) (Ч. Пірс), уявлення про внутрішній зв'язок (...) між живими (природними) та семіотичними процесами (Дж. Хофмейер), голістичний (системний) погляд на семіосферу (Ю. Лотман). Екосеміотика розглядає взаємодію культури і природи як двосторонній процес, в якому природа визначає культуру так само, як і культура у різний спосіб окреслює природу. Зауважується, що для екосеміотики як порівняно нового дослідницького напряму не вироблено єдиного методологічного базису та бачення досліджуваного ним кола проблем, що цілком релевантно ситуації в семіотиці загалом. Автор доходить висновку, що на тлі постійного зростання досліджень, які позиціонують себе як екосеміотичні, цей напрям потребує відповідних методологічних рефлексій і оцінок. (shrink)

Three definitions of bioart are analyzed in the paper: bioart—as a part of science art, as the creation of some new exciting artworks, and/or as the visualization of certain stages of biomedical and life science research. Bioart is an in vivo practice which produces “living artworks” and creates a new reality. It represents the dialogue between art, science and technology and between academic and amateur science. It promotes the dialogue aimed at rethinking the phenomenon of life. It blurs the boundaries (...) between natural and artificial and the limits of human manipulations with the fundamentals of life. (shrink)