У статті досліджується поняття поезії в філософії Мартіна Гайдеґґера. Під поезією розуміється «спосіб розкриття утаєності», що концептуалізується в опозиції до техніки та буденної мови. Техніка розглядається як спосіб розкриття утаєності шляхом постачання у наявність. Для прояснення поняття буденної мови проводиться аналіз концепту буденності, який представлено у роботі Андрія Юрійовича Лустенко. Для Гайдеґґера поезія – це сутність мови та мистецтва, екзистенціал. Виявилося, що не поезія є чимось винятковим, а непоетична мова не завжди була можливою: вона з’явилася внаслідок зміни способу виявлення істини, (...) а також відношення до знаку. У якості висновка стосовно філософії поезії-техніки Гайдеґґера постулюється необхідність опозиції поезії та історичного руху думки, яку встановлено відноситися до способів виявлення істини так чи інакше: вказуючи або означаючи, у красі або інформації, бачачи для себе місце в цілості буття або виставляючи перед собою цілі. (shrink)