My paper consists of five parts. In the first part I explain what I mean by the phenomenology of mind. In the second part I show that in contemporary analytic philosophy the prevailing metaphysical theories of the mind are typically not connected to the phenomenology of mind. Views on the nature of the mind are developed without considering the phenomenological facts. In the third part I outline a notion of metaphysics connected to the phenomenology of mind, then in the fourth (...) and fifth parts I give some examples to illustrate how I envision the nature of this connection. (shrink)

У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, (...) оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі. (shrink)

Сучасні підходи до розвитку співвідношення «особистість-інформація» в глобальному інформаційно-пізнавальному просторі розгортаються в системі інформаціологічного забезпечення фахової компетентності в межах вищої освіти. Це передбачає напрацювання новітніх соціально-філософських тенденцій у контексті "людина-технологія-вища освіта-фахова компетентність".

The paper studies the vocabulary the Ukrainian intellectuals of the second half of the 16th–the early 17th century used to signify a number of moral, ethical, and legal concepts. The first part of the article examines legal documents, including the Statutes of the Grand Duchy of Lithuania and several court documents. The author comes to the following conclusions: the lexeme “justice” is consistently used in legal documents written in Old Ukrainian to denote practices related to litigation and acquires clear features (...) of a legal concept which corresponds to the Latin iustitio; the study of the aforementioned texts shows that the semantic field of the lexeme “justice” does not include any reference to moral and ethical norms and principles which is customary in modern language. Instead, semantic fields of both old and modern concepts of “justice” intersect in the fact that now, like in the early modern times, it means impartial attitude towards someone and a set of actions that comply with legal norms; the lexemes “fairly/justly”, “truly”, and “true” have rather vague semantic fields that often overlap, while the adverbs “fairly/justly” and “truly” often function as synonyms; the use of lexemes “fairly/justly”, “truly”, and “true” is neither consistent nor structured. They belong to the sphere of everyday speech and cannot claim to belong to the conceptual apparatus; the lexemes “truth”, “righteousness”, and “verity” are almost never used in the legal domain of that time. Although the field of jurisprudence included the concepts that were very important for the communicational sphere in early modern Ukrainian society, it could not cover all its needs. (shrink)

Розкривається сутність дизайнерської творчості, яка має людиновимірний характер, оскільки людина є креатором дизайнерського продукту, що вимагає відповідної методологічної рефлексії і культурного осмислення. Творчість тлумачиться як цілепокладаюча діяльність, яка є суттєвою ознакою і одним з активних станів цілісної людини, що сприяє формуванню «другої природи», яка «набудовується» над природними умовами людського буття. В дизайнерській творчості як специфічній діяльності, творчість є мірою досконалості людини і дійсності, яка виступає одним із проявів буття свободи.