В статті розглядаються постмодерні мистецтва та тренди в їх різноманітті. Відправну точку дослідження становить порівняння постмодерна та пост-постмодерна в арт середовищі. Постмодерн парадоксально обмежує надмірність, не дозволяючи достатньо відобразити особливі риси арт об’єкта. Пост-постмодерне мистецтво дає можливість подолати недостатність та небезпеку подій та селф-хеппенінгу людської істоти. Об’єктно-орієнтована онтологія (ООО) Грехема Хармана, перформатизм Рауля Ешельмана, метамодернізм Тімоті Вермюлена та Робіна ван ден Аккер, діджімодернізм Алана Кірбі, пост-постмодерністське розуміння архітектури Тома Тернера тощо становять інтелектуальні тренди, які осягають особливості постмодерного та пост-постмодерного мистецтва (...) зокрема. OOO показує, що пост-постмодерністське мистецтво більшою мірою театральне ніж літературне і навіть пост-постмодерна література стає театральною. Відмова від переоцінки як форми, так і функції в мистецтві, особливо в архітектурі, дозволяє позначити дивний формалізм як актуальну арт позицію. Оскільки у статті йдеться про мистецтво проживання, найбільша увага приділяється архітектурі як зразковому мистецтву. Це пояснює звернення до творів, в яких досліджується архітектура, включно теорії самих архітекторів, таких як Петер Цумтор або Юхані Паласмаа, або створення архітектурних арт об’єктів письменниками. З іншого боку, такі пост-постмодерні письменники, як Девід Фостер Уоллес або Дейв Еггерс, створюють театральні літературні твори, які часто екранізуються. Перформатизм як напрямок, що розвиває генеративну антропологію після міленіуму, становить підвалину для дослідження генеративного мистецтва як найбільш непередбачуваного та близького до спонтанності проживання як руху до привабливих об’єктів, арт об’єктів включно. В статті розвивається цей підхід через дослідження руху від селф-перфомансу до селф-хеппенінгу як мистецтва манери поведінки, модусу буття. Отже, пост-постмодерне мистецтво в його різноманітті постає мистецтвом проживання людської істоти. (shrink)