The notion of “emergence” has recently received renewed attention in research fields ranging from biology to cognitive sciences and philosophy of mind. Today’s concept of “emergence” incorporates a long history of philosophical debates and reflections that can be traced back to James and John Stuart Mill and nineteenth-century associationist philosophy. This tradition reached its theoretical maturity in the early twentieth century with so-called classical British emergentism, which gained the attention of pragmatist philosophers from the beginning. In the current literature exploring (...) the relationship between Pragmatism and the emergentist tradition, almost nothing is said about the interesting case of Chauncey Wright (1830-1875), a follower of J. S. Mill and A. Bain, and a crucial figure for the origins of pragmatist philosophy. After a brief historical introduction about the history of the notion of “emergence” and its relationship to classical Pragmatism, the paper aims to examine Wright’s philosophy in relation, on one hand, to the pragmatist tradition and, on the other hand, to the problem of emergence. In the wake of Wright’s original interpretation of Darwin’s evolutionary theory, the article focuses on the key notions of “novelty” and “new uses,” through which Wright developed an “emergentist” philosophy that was well ahead of its time and attracted the interest of Samuel Alexander, one of the major philosophers of classical British emergentism. In the second part, the paper analyzes Wright’s reflections about the origin of human self-consciousness as a paradigmatic case of authentic evolutionary novelty. In the final part, the article focuses on the kind of pragmatic realism sketched out by Wright and summarizes the most important aspects to have emerged during the scholarly debate on the topic. (shrink)

Детермінізм постає як ключове поняття для науки від моменту її виникнення: наука покликана чітко і однозначно визначати причини явищ, які спостерігаються, та на цій основі впевнено прогнозувати розвиток цих явищ. Втім, вже понад століття, після виникнення квантової фізики та з формулюванням теорії відносності і принципу невизначеності класичне розуміння детермінізму зазнало суттєвого перегляду у фізиці, яка вважалася зразком науки. Ще більше викликів поняття детермінізму отримало у соціальних та гуманітарних науках, які звертаються до об’єктів, які не можуть повністю бути охоплені людським досвідом (...) і бути перевіреними за допомогою експериментів. Водночас, саме до соціальних і гуманітарних наук все більшою мірою звертаються за відповідями на питання, яким буде ближче суспільне майбутнє і як підготуватися до його викликів. Все це зумовило необхідність уточнення, до якої міри саме поняття детермінізму зберегло для науки свою значущість, а також прояснити сучасне розуміння пов’язаних з ним понять, таких як причиновість, індетермінізм, невизначеність тощо. Важливі, і до сьогодні належним чином не осмислені ідеї і проблеми були сформульовані у класичних працях видатних представників природничих та гуманітарних наук, зокрема, таких як фізик Вернер Гейзенберг та історик і соціолог Реймонд Арон. З розвитком науки концепція каузальності лише ускладнюється і розвивається як теоретичне обґрунтування відносин причинності, детермінізму і взаємозалежності, і водночас як наближена модель причинності як об’єктивного і закономірного взаємозв’язку речей, процесів і явищ. Окремим завданням науки постає здійснювати публічне роз’яснення сутнісних змін у концепції наукового детермінізму як припущення щодо можливих стійких повторюваних зв’язків, без якого, щоправда, неможлива наукова чи навіть квазінаукова систематизація знання. (shrink)