У статті порушено тему специфіки процесу інституціалізації наукових досягнень Ін с ти- туту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, передусім здобутків «Київської філософ- ської школи» другої половини ХХ — початку ХХІ століття, в сучасних освітніх практиках українських вишів на прикладі Київського національного університету імені Тараса Шев чен- ка. Відзначення у 2021-му 75-річчя заснування Інституту як, спільно зі згаданим вишем, головного осередку «Київської філософської школи», вкотре унаочнює їхню роль як чільного суб’єкта інституціалізації української національної філософської традиції пізньомодерного часу. Один із найвідоміших (...) тепер інноваційних академічних гуманітарних проєктів і перших моделей відкритого суспільства в УРСР, Інститут філософії був головним вітчизняним учасником світового філософського життя за «холодної війни» і став в Україні центром роз- витку філософської спільноти. Показовим прикладом запровадження нових освітніх прак- тик у класичних вишах України за умов диджиталізації вітчизняної вищої освіти під час постання ґлобального мережевого суспільства є поєднання високого науково-освітнього по- тенціалу Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України й постання на цих засадах філософських това- риств та стартапів. У центрі діяльності одного з найвідоміших із них — Студентського товариства усної історії філософії — є започатковане в проєкті «Усні історії філософів» Т. Чай ки реконструювання наукових біографій творців «Київської філософської школи» в кон- тексті розроблення усної історії філософії як альтернативного історико-філософсько го під- ходу / джерела / жанру. (shrink)

The paper determines the status of the “Oral History of Philosophy” within the history of philosophy as a discipline. The author formulates his theses as answers to the fundamental questions Serhii Yosypenko asked in 2019. The latter subjected the first attempts to comprehend the then-new concept of “Oral History of Philosophy” to fruitful criticism. It is in response to his criticisms that the former gives now his answers which can be summarized in six points: (1) Oral History of Philosophy is (...) fundamentally different from Oral History and is not limited to the application of the interview method; (2) it is a set of dialogical methods of producing new information in the field of the history of philosophy, that is, a new methodology that can be used in any historical-philosophical research; (3) the main difference is the orientation of the Oral History of Philosophy not to personal testimony, but to joint reflection; (4) this focus on reflection determines all the methods of Oral History of Philosophy; (5) the name “Oral History of Philosophy” is due to the specifics of the situation that gave rise to this methodology rather than a conscious conceptual reflection; (6) this methodology can be given a more exact name: “Dialogical forms of historical-philosophical reflection”, while the name “Oral history of philosophy” can be used for those dialogical forms that rely on oral speech. (shrink)

Interview of Illia Davidenko, Vlada Anuchina and Daria Popil with Svitlana Ivashchenko.