Статтю присвячено дослідженню альтернативних можливостей інтерпретації Декартової концепції cogito: як авто-референтної структури і як авто-афекційності. Контекстом аналізу виступає трансцендентально-феноменологічний ракурс погляду на картезіанську філософію як на засновок трансцендентального мотиву. Визначено роль принципу авто-референтності в трансцендентальному дискурсі. На ґрунті розгляду перспектив тлумачення картезіанського підходу, запропонованих М. Анрі й Ж.-Л. Марйоном, виявлено моменти іррелевантності авто-афекційної настанови вимогам трансцендентального мислення і втомивовано адекватність авто-референтної моделі його засадам. Авторка доходить висновку, що, попри позірну пріоритетність авто-афекційності для трансцендентального дискурсу, пов’язану насамперед з притаманною їй радикалізацією (...) функціонального аспекту свідомості й усуненням небезпеки субстантивації cogito, закладеної в структурі авто-референтності, остання видається відповіднішою вимогам трансцендентального мислення, оскільки передбачає збереження принципу відношення-відмінності, конститутивного для трансцендентальної думки – який в умовах авто-афекційності виявляється редукованим. (shrink)

Many spiritual traditions employ certain mental techniques (meditation) which consist in inhibiting mental activity whilst nonetheless remaining fully conscious, which is supposed to lead to a realisation of one’s own true nature prior to habitual self-substantialisation. In this paper I propose that this practice can be understood as a special means of becoming aware of consciousness itself as such. To explain this claim I conduct some phenomenologically oriented considerations about the nature of consciousness qua presence and the problem of self-presence (...) of this presence. (shrink)

If one looks at the current discussion of self-awareness there seems to be a general agreement that whatever valuable philosophical contributions Husserl might have made, his account of self-awareness is not among them. This prevalent appraisal is often based on the claim that Husserl was too occupied with the problem of intentionality to ever really pay attention to the issue of self-awareness. Due to his interest in intentionality Husserl took object-consciousness as the paradigm of every kind of awareness and therefore (...) settled with a model of self-awareness based upon the subject-object dichotomy, with its entailed difference between the intending and the intended. As a consequence, Husserl never discovered the existence of pre-reflective self- awareness, but remained stuck in the traditional, but highly problematic reflection model of self-awareness. (shrink)