Socially extended knowledge has recently received much attention in mainstream epistemology. Knowledge here is not to be understood as wholly realised within a single individual who manipulates artefacts or tools but as collaboratively realised across plural agents. Because of its focus on the interpersonal dimension, socially extended epistemology appears to be a promising approach for investigating the deeply social nature of epistemic practices. I believe, however, that this line of inquiry could be made more fruitful if it is connected with (...) the critical notion of epistemic responsibility, as developed in feminist responsibilism. According to feminist responsibilists, at the core of epistemic responsibility is a critical disposition toward correcting epistemic injustice. This epistemic idea is highly relevant to the epistemological context of illness, where patient testimony is often disregarded. Hence, though restricted to the epistemological context of the experience of illness, this chapter delves into epistemic injustice and its robust mechanisms. I thus explore what responsible epistemic practices should involve in order to redress that injustice and how epistemic responsibility should be socially extended. The discussion proceeds as follows. First, by relying on Arthur Frank’s innovative work on illness narratives, I focus on chaotic bodily messages from patients overwhelmed by suffering and then explain why these messages should count as genuine narratives or testimonies despite their inarticulateness. Second, I elaborate on how epistemic injustice concerning such narratives (i.e., chaos narratives) is produced and reproduced, in particular how both a dominant sociocultural norm and our inherent vulnerability can contribute to its production and reproduction. Finally, I propose an extended form of epistemic responsibility that ameliorates this aspect. Laying particular emphasis on the epistemic role of mature empathy, I characterise the extended epistemic responsibility in terms of extended empathic knowledge. (shrink)

I argue that, for Mengzi, the kind of knowledge that features in expressions of the form ‘knowing N’, where N is a noun or a noun phrase, is not a kind of belief but is instead a capacity for intelligently performing relevant actions. My argument proceeds by showing that, first, Mengzi is committed to the view that a person knows N iff she is relevantly capable and, second, that the best explanation for this is that the kind of knowledge involved (...) in knowing N is a capacity. Finally, I motivate such a practicalist interpretation by arguing that it offers us a general but informative explanation of what it is that knowing N makes the knower capable of doing. (shrink)

Метою статті є з'ясування потенціалу ідей англо-американської філософії кінця XIX – початку XX століття для розвитку змістовної комунікації. Увагу зосереджено на філософських ідеях, які утверджують еволюційну роль продуманої людської дії і багатогранне розуміння особистості. Доречною є та філософська теорія, що підкріплює практику і відповідає запитам досвіду. Людина конструює власну ідентичність і прагне бути активним співтворцем суспільного дискурсу, який повсякчас перебуває у стані перебудови. Сенс взаємодії виникає завдяки орієнтації у складній множині індивідуальних перспектив, що функціонують у вимірі значень, які фіксують факти (...) сприйняття й уможливлюють визначення значущих елементів у комунікативному мереживі людських справ, намірів, бажань. Реальність урізноманітнюється, її практичні і смислові тенденції набувають нового чи альтернативного спрямування. Людей вирізняє спроможність породжувати нетривіальні пристосувальні реакції. Відтак формат суспільної взаємодії повинен сприяти передаванню неповторного досвіду особистості близькому оточенню. Принципово пам’ятати, що життєвий сенс більшості висловлювань резонує у конкретиці обставин часу, місця, справжньої та надуманої повноти досвіду. Усвідомлення абстрактності власних поглядів і відчуття дистанції до складного розмаїття явищ є необхідними формами налаштування притомної свідомості. У статті відзначено, що символічним центром будь-якої значущої суспільної практики є особа людини. Виразний рельєф цього багатогранного явища утворюють особливості мови, самоусвідомлення, здатність змінюватися, напрацьовувати переконання, відчувати налаштованість. Спільний світ є проєктом активних особистостей, до його створення вони долучаються крізь власний розвиток і обмін ідеями. Що світ людини багатший і різноманітніший, то щораз більше в ньому виникає конкретних можливостей для подальшого самовдосконалення. Навчитися помічати конструктивну дію інтелекту, його звички і вміння, ритми його активності – мета, яка вимальовується у світлі прочитання класичних і сучасних творів, присвячених філософсько-комунікативній тематиці. (shrink)