Мета. У цій статті передбачено провести морфологічне дослідження життя Григорія Сковороди як самоконструювання філософа порівняно з життям таких філософів, як Іммануїл Кант, Фрідріх Ніцше, Мартін Гайдеґґер і Генрі Торо. Теоретичний базис. В основі дослідження лежить застосування монадологічного підходу до історії у сполученні з біографічним методом. Ідеї класичних філософських систем Ґотфріда Ляйбніца та Освальда Шпенглера застосовано з урахуванням їхнього переосмислення українськими філософами Іваном Бойченком та Вадимом Менжуліним. Завдяки цьому життя українського філософа Григорія Сковороди розглянуто як монаду, яка невпинно здійснює власне смислове (...) саморозгортання. Наукова новизна. Наскрізну парадоксальність філософії Григорія Сковороди, яку приписують йому, виходячи з інших філософських систем, повністю знімає перформативна послідовність його життя як філософа, що показують системні порівняння основних характеристик його життя з життям інших видатних філософів, які підпорядкували свої дії своїй філософській концепції. Висновки. Філософія Григорія Сковороди є монадою, тобто таким першофеноменом, який неможливо пояснити з інших феноменів: порівняння з іншими монадами є лише приводом для виявлення власних характеристик досліджуваної монади, які поступово розкриваються як прояв її самобутності й неповторності. Оригінальність філософської концептуалізації життя Сковороди варто здійснювати в поетапному порівнянні зі свідомим життям інших філософів, і таке порівняння потребує продовження, постійного здійснення. Особливістю цього дослідження є спроба надати методологічне обґрунтування такому компаративному морфологічно-біографічному філософському дослідженню. (shrink)