Materialism is at once the most general of concepts, capable of gesturing to anything that seems either foundational or physicalist, and yet is also one of the most rhetorical of gestures: operating as a way of reducing, criticising or ‘‘exorcising’’ forms of idealism and ideology. Derrida's early, supposedly ‘‘textualist’’ works appear to endorse a materiality of the letter (including syntax, grammar, trace and writing) while the later works focus on matter as split between that which is posited and that which (...) will always appear as a receding ground. It is more important than ever that materialism not be accepted too readily as a way of overcoming a supposedly linguistic or textualist Derrida in order that Derrida might be smuggled into the contemporary heaven of naturalism and physicalism. On the contrary, it is the dispersed, inhuman and inorganic materiality beyond bodies, physis and substance that offers itself for genuinely deconstructive thinking. (shrink)

В статті розглядається спекулятивний постгуманізм як актуальний підхід у дослідженні умов людської істоти. В статті досліджується вплив критичного постгуманізму та спекулятивного реалізму на спекулятивний постгуманізм і водночас доводиться оригінальність спекулятивного постгуманізму, який полягає в становленні дивергентних життєформ та їхніх подій. Напрямки, що значно вплинули на критичний постгуманізм і стали його складовими частинами, як-от деконструкція, дельозіанська концепція тощо, розглядаються в статті як засади спекулятивного постгуманізму, а також натуралізуються та віталізуються. Наприклад, ризома розуміється як біологічна мережа загалу людських нащадків, які апроприюють як (...) людські, так і не-людські риси,. Такий принциповий надлишок проживання в його іманентності розглядається як спектр або повнота, яка протистоїть будь-яким метафізичним межам. Замість метафізичного віталізму застосовується стратегічний віталізм, у контексті якого багатоманіття структурується фрактально та алеаторно, змішуючи людські та нелюдські, дигітальні та тваринні тощо риси. Так, в статті порівнюються філософський натуралізм та вітальний реалізм, який в контексті об’єкт-орієнтованої онтології має справу навіть з не-живими істотами. Акселерація та сингулярність у цьому разі мають на увазі диссипацію інтенсивностей в русі смертельного потягу, який розуміється як цілесність і плексивність від темплексивності до телеоплексивності. Таким чином, проживання постає як буття-нічим, формою форм, творенням творення. У статті окреслюється сучасна концепція постлюдини в контексті спекулятивного постгуманізму як принципово онтологічно невизначена. Стаття може стати в нагоді для розвитку теоретичного лаштування усвідомлення постлюдської істоти. (shrink)