Summary What is the “fantasmatic deixis”? It is a very creative and productive cognitive–linguistic operation that allows a “transfer” to other real or fantastic times, places, and “worlds”. The underlying psychological question concerns the possibility of moving and being moved with respect to something or someone who is absent (Bühler, 1965). This “fiction game” is made possible by deictic indicators (Tenchini, 2008), terms that allow motion in time and space, always considering the here–now–I system of subjective orientation. When we refer (...) to something that can be gathered by hearing or by sight, by terms such as here, there, I, and you, the receiver can easily use natural, prelinguistic aids (e.g., gestures, voice quality, facial expressions, and body orientation) to understand what the issuer intends to communicate to him (demonstratio ad oculos). But what happens when we move from the study of “immediate” behavior to that of “mediate” behavior, i.e., the field of memories (retrospection) or the constructive fantasy (prospecting)? The fantasmatic deixis implies enfranchisement from the physical position of the body and requires the assumption of the listener’s current tactile body image. Thus, the receiver assumes an inner attitude to correctly interpret the indications given by the speaker, seeing and hearing through the “inner” or “mental” eye and ear (Raynaud, 2006). In this way, the listener can bring something absent in his/her here, now, and I or feel moved to the point where the speaker leads him/her. My paper will focus on the features and types of fantasmatic deixis, providing some examples and showing how this operation involves language, motion, and cognitive processes. (shrink)

Статтю присвячено формуванню ґрунтовної альтернативи просвітницьким та позитивістським стереотипам стосовно історичного та антропологічного статусу міфу. З цією метою розглянуто низку показових сюжетів з історії філософської думки ХІХ – ХХ ст., що дають змогу поглянути на міф як на невід’ємну частину людської розумності. Автор припускає, що реабілітація міфу є частиною загального інклюзивного процесу, що триває у філософії новітніх часів і передбачає істотне розширення меж того, що можна вважати розумним. Базу дослідження склали ідеї таких впливових мислителів та дослідників міфу, як Фридрих Шеллінґ, (...) Макс Мюллер, Ернст Кассирер, Сьюзен Ланґер та Ганс Блюменберґ. Продемонстровано важливість лінгвістичного повороту у дослідженні міфу, здійсненого М. Мюллером, і показано, що його ідея про міф як «хворобу мови» має глибокі перетини із переосмисленням суті та призначення філософії, ініційованим Людвіґом Вітґенштайном та представниками Віденського кола. Показано, що запроваджене Е. Кассирером та його послідовницею С. Ланґер доповнення лінгвістичного виміру антропологічним і розгляд міфу як самодостатньої символічної форми веде до відмови від протиставлення міфологічного та раціонального мислення та сприяє розумінню тісного зв’язку між міфом і мовою. Незважаючи на те, що Е. Кассирер будував свою філософію символічних форм, у цілому залишаючись у межах традиції трансцендентального ідеалізму, а С. Ланґер ідеалізм відкидає, у питанні щодо міфу вони доходять схожих висновків. Із опорою на праці Г. Блюменберґа та інших дослідників продемонстровано, що реабілітація міфу і включення його у межі раціонального тісно пов’язані реабілітацією метафори як іншої форми недискурсивного виразу. Показано, що визнання міфу як неусувної частини світосприйняття сприяє глибшому розумінню природи людського мислення. (shrink)

Clahsen's claim that output forms of productive processes are never listed in the lexicon is a consequence of the rule/list fallacy, empirically incorrect, and not necessary for the hypothesis that the human language faculty has a dual structure, that is, a lexicon and a set of rules.