Abstract

Гельмут Плеснер та Кароль Войтила формували свої антропологічні проєкти в один час. Утім, один для одного вони лишалися поза увагою. Спільне поле філософського інтересу не підготувало їх творчої зустрічі в життєвій ситуації. Однак відчувається, що обидва філософи весь час перебували поряд у своїх пошуках. Їм вдалося різними поняттями описати триєдність людської природи та виокремити її структурні компоненти: тіло — психіку — дух. Безперечно, кожний із цих філософів має власні відкриття, й обом властива унікальна поняттєва самість. Так, у Плеснера це позиційна ексцентричність і, відповідно, експресивні сміх та плач, а у Войтили — подвійна трансценденція та ціннісно-онтологічний учинок.