Abstract

Спів постійно супроводжував студентів Києво-Могилянської академії у їхньому житті, що підтверджують академічні інструкції, різномантні документи, іконографія, свідчення очевидців тощо. Усі вихованці були зобов’язані відвідувати храми на території Братського монастиря, а найздібніші ставали тут співаками. Вони співали у головних «братських» храмах — Богоявленському соборі та Благовіщенській (Конґреґаційній) церкві, а також у різних церквах Подолу, у київській митрополичій капелі, у Придворній співочій капелі Санкт-Петербурґа тощо. Академічні співаки брали участь у богослужіннях, на похоронах, під час церковних та світських урочистостей, під час випрошування милостині (саме тому бурсу деякий час називали «співочою»). Окрім цього, спів та гра на музичних інструментах були частиною навчання, зокрема є припущення, що вірші на уроках поетики виконували за допомоги співу та гри на музичних інструментах. Музичні номери були частиною шкільних вистав, а хор та оркестр обов’язково супроводжували урочисті богословські та філософські диспути. Поза тим, гра на музичних інструментах належала до рекомендованих розваг і її всіляко вітали поза навчанням, хоч спеціальні музичні дисципліни почали викладати в Академії лише на початку XIX ст. До наших днів збереглася тільки частина нотної спадщини, пов’язаної з Академією та Братським монастирем, — паралітургійні та учнівські пісні, партесні концерти, Ірмологіони. Безумовно, найбільшим серед тих композиторів, хто представляє Академію, слід вважати Артемія Веделя. На відміну від решти видатних композиторів українського походження XVIII ст. — Дмитра Бортнянського та Максима Березовського, Ведель не лише навчався тут, а й писав твори для студентського хору.