У статті розглянуто феномени жанрової та ідеологічної пам’яті ландшафтів українських ходінь до раю та показано поліморфізм функцій просторових описів у середньовічній літературі. Теоретичний аспект дослідження передбачає осмислення способів протистояння авторської інстанції стихіям культурної та жанрової пам’яті, яка зберігає усі ціннісні, етичні й естетичні програми претекстів новопосталого твору. На позначення цього явища запроваджено термін «криптограматичність літературного дискурсу», сила опору якій прямо пропорційна до меж індивідуалізму письменницької свободи, установленої в рамках кожної культурно-історичної епохи. З цієї перспективи стверджено, що специфіка ходіння до раю (...) як окремої таксономічної одиниці визначається сумою його претекстів та архітекстуальних взаємодій, оскільки для середньовічного скриптора схрещення й модифікація жанрових матриць подекуди ставали ключовою формою самовираження. Завдяки внутрішній жанровій інтеракції у наративній структурі апокрифів завжди наявні осередки інших типів раціональності та ідеологем, резервуарами яких у художньому тексті часто слугували шаблонізовані екфразиси. Історико-літературний ракурс розвідки сфокусований на механізмах рецепції античного греко-римського «індійського тексту» в середньовічній апокрифічній традиції. (shrink)