У статті мовний вимір ситуації після події досліджується з опорою на концепти А. Бадью, Ж. Дельоза та Ж. Дерріда. Після-подієва ситуація розглядається як парадоксальний стан неможливості й необхідності іменування. Досліджуються практики подолання невимовності події через «мову об’єктивної ситуації» та «мову суб’єктивної ситуації». Ставиться проблема некомунікативності істини політичної події і пропонується розглянути суб’єктивну текстуалізацію події як процес безупинного перекладання.