The article is devoted to the genesis of Hegel’s philosophy of nature. It shows us that the formation of the natural philosophical views of the German philosopher took place not only in a speculative way, in the critical reception of Schelling’s works, but, first of all and for the most part, was predetermined by Hegel’s own interest in natural science and acquaintance with some prominent scientists of that time. The focus of the paper is on the evolution of the first (...) part of Hegel’s natural philosophy: the doctrine of space and time as it presented in some excerpts from two revised lecture notes on the philosophy of nature, read by Hegel in the winter semester of 1821/1822 at the University of Berlin and published as an appendix to the article by Bonzipen. In his article, Bonzipen provides historical information on the fate of these texts, raises the question of their authorship, gives a general outline of Hegel’s thought, and also compares both texts with the second edition of the Encyclopedia of Philosophical Sciences. From his point of view, the revised notes allow partly to illustrate, partly to fill in some gaps in the dialectic of two forms of abstract appearance known on the basis of the Encyclopedia. Bonzipen notes that Hegel’s speculative consideration of space and time is complemented by a discussion with the history of philosophy and the history of mathematics. While reproaching traditional mathematics for being fixed on the quantitative aspect of reality, which does not allow to fully resolve the contradiction between space and time, Hegel at the same time refuses to attempt to build philosophical mathematics that focuses on the consideration of the qualitative certainty of the moments of space and time, declaring that although it is solvable, it is an extremely time-consuming task. This refusal becomes a turning point in the further development of the dialectical doctrine of space and time. (shrink)

У статті досліджується актуальна для сучасної соціальної філософії проблема сутнісного наповнення поняття «інтелігенція»; парадигмальність його змісту. Аналіз даної проблеми направлений на те; щоб ідентифікувати інтелігенцію; визначити її соціальну роль та місце в структурі суспільства. У дослідженні здійснено спробу означення інтелігенції як соціального феномена.

В статті репрезентовано соціально-філософський аспект дослідження формування конкурентоспроможності особистості як у вимірі традиційного; так і новаторського. У статті стверджується; що нинішній етап розвитку суспільства обов'язково вимагає нових підходів до вивчення особистості. А це можливо тільки через діалектику існування традиційних та інноваційних. Адже необхідно об'єктивні чинники соціалізації залишаються - освіта; культура; політика; право; економіка; і інноваційний підхід відзначає; що слід додати і суб'єктивним ці чинники; а саме - освіта; культурне; рівень політичної свідомості; справедливості і господарської діяльності суб'єкта.