In this article human-posthuman ruptures and disconnections both in comprehension and in practices, as well as the possibility of epistemological contingency contemporaneously are investigated. This means that an epistemological ruptures and an ontological disconnections of sexuality both differ from one another, and also join together. Since ancient times both sensitive and sensible practices of sexuality were considered the best mode to concern to sexual care of self. It has shown that, in relation to sexuality, a correlation of epistemological discontinuity and (...) continuity is possible. Sexuality, which is actualized with the help of both natural, vital and death, annihilative drives, fits into the context of onticology as a posthuman ontology. Being connected with the thermodynamics of infinitesimal vital parts, anonymous strange strangers, singularities, it turns out to be especially awesome. Such a mode of sexuality is not necessarily reproductive; rather, it unfolds in the fluid space of non-presence and at the same time determines this space. It emphasizes that that the cos mo‑illogical becoming of posthuman leads to negentropy or extropy as vitality. Following this position, the foucaultian conception of the care of self mirrors lacanian graphs of sexuation in a context of object-oriented ontologies in comparison with philosophies of presence. It is recognized that this is the sexuality of the productive disconnection and the pleasure cosmic dissolution. This article concludes by illustrating that the mode of sexuality of Speculative Posthumanism is contingent with the Libidinal Materialism or Vital Posthumanism in a context in which the sexuality of Wide Human Descendants is thought to be oriented to that which is pleasure and is differentiated. (shrink)

У статті розглядається гіпосуб’єктивація як найбільш суттєвий вид суб’єктивації у пост-Антропоценному контексті. Гіпосуб’єктивація становить різновид суб’єктивації, яка враховує можливість і необхідність антропологічного ніщо або навіть меншого, ніж ніщо, – не-присутності людської істоти. Порівняно з гіпероб’єктами, гіпосуб’єкти постають лаканіанською «ламелою», дельозіанським «подвійним віялом сенсації» як продуктивними метафорами або, у більш філософсько-антропологічному формулюванні, моторошним онтологічним «дивним диваком». Пост-антропоценна партикулярізація та сингулярізація людської істоти вводить її у стан не-Всього як іщо, ечі, меньшого, ніж ніщо. І це стан гіросуб’єкта з його контингентністю у n-вимірах, (...) агентурністю, спротиву будь-яким -ізмам, пустотності в дивній реальності. У статті показано, що саме гіпосуб’єкт, «дивний дивак» реалізує шизотратегії заради відкритості людської істоти, яка не-присутня в її меонтичній нищі-вності, або тактики плавлиння як становлення-Природою. Такий підхід розвивається в аспекті не-людського повороту як значущого філософсько-антропологічного напряму. Дослідження ґрунтується на філософії пост-постмодерна, об’єкт-орієнтованої онтології, дивному, агентурному реалізмі інтра-акцій тощо, де людська істота розглядається в багатоманітті її нищі-вності. Філософська антропологія в цьому випадку змикається з глибинною, темною та дивною екологією, а людська істота постає природним об’єктом, що є позбавленим власної природи. Матеріал для дослідження становили актуальні культурні явища, як-от творчість Бйорк, Олафура Еліассона та «A Place of a Bury Strangers», а також відповідні життєві практики в подієвості постпостмодерна. Таким чином стверджується принцип гіпосуб’єктивації людської істоти в пост-Антропоценному контексті. (shrink)

The 500th anniversary of theReformation, which is celebrated in Ukraine at the state level, gives an opportunity to evaluate this event in various dimensions of its foundation, development and transformation in the context of the European transition from feudal relations and their citadel - the Catholic Church to the establishment of protestantism as an innovation faith and ideologiy of a new social formation. The process of the spread of early protestantism in Ukraine an its perception by the Ukrainian mentality and (...) modern functionality in independent Ukraine are researched. (shrink)

Запропоновано підступи до дискурсу про культурний ландшафт. Це питання розкрито на тлі європейської традиції. Наведено основні критерії, за якими окреслюється характеристика терміна. Розглянуто форму та зміст поняття «культурний ландшафт». Через розгляд еволюції входження терміна в науковий контекст виявлено специфіку його впровадження. Упроцесі аналізу цієї дефініції, що передбачає міждисциплінарний підхід та синтезовану систему мислення, проведено комплексне дослідження. Означено питання актуальності наукової дискусії в застосуванні цього терміна на українському ґрунті.

The problem of tolerance as a component of effective professional education and harmonious development of the individual in society is shown. The etymology of word “tolerance” and its development in the historical context are brought. The analysis of the formation and development of the tolerance concept is done. The features of formation of tolerance in students’ consciousness on an example of research carried out among the students of the Zaporizhzhia State Engineering Academy are found.

Останнім часом в Україні з’явилося чимало різноманітних довідкових видань. Очевидно, це зумовлено попитом на літературу такого жанру, а також накопиченням певної інтелектуальної маси знань. Українська історіографія теж поповнилася багатьма довідниками, однак серед них помітно вирізяється капітальна, справді наукова праця — двотомова енциклопедії «Київська духовна академія в іменах: 1819–1924» (Том 1: А–К. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2015. — 740 с.: іл.; Том 2: Л–Я. — Там само, 2016. — 1004 с.: іл.). Як відомо, серед проблем/лакун історичної науки, що їх (...) дослідники мали прискореними темпами надолужувати/вивчати в присмерку радянського часу та на світанку сучасної України, опинилася духовна освіта. Причини цієї прикрої обставини зрозумілі, хоч до початку ХХ ст. такий історико-церковний напрям студіювали досить успішно, насамперед у середовищі Київської духовної академії. Сьогодні флагманом історії духовної освіти є Національний університет «Києво-Могилянська академія», де було відновлено могилянські інтелектуальні традиції. Тому закономірно, що праця, про яку піде мова, з’явилася саме тут. (shrink)

У статті досліджується стосунок києво-могилянських філософських курсів XVII–XVIIІ ст. до аристотелівської традиції. Спочатку виставлено критерії, за якими його можна оцінити. Виділено два основних типи критеріїв: суб’єктивні і об’єктивні. Відповідно до перших, могилянці чітко визначали свою філософію як аристотелівську, перипатетичну або ad mentem Aristotelis. Є багато аристотелівських елементів в змісті та в структурі курсів, що задовольняють об’єктивні критерії. Так, логіка і фізика структуровані відповідно до традиційного порядку книг Аристотеля з цієї тематики. Всі основні концепти (ens, essentia і existentia; actus і potentia; (...) materia і forma; чотири причини; 10 категорій тощо), на які спираються могилянські професори, походять від Аристотеля. У статті доводиться, що аристотелівські елементи прийшли в могилянські курси через схоластичну традицію, насамперед з єзуїтських філософських курсів того часу. Однак в окремих випадках, як-от лекціях Теофана Прокоповича, можна помітити глибшу обізнаність з творами Аристотеля. (shrink)