In modern societies collective identity is both an empty signifier and a sacred center: even as its existence is taken for granted, what is or should be is subject to a host of different and often conflicting interpretations. However, the narratives and representations of collective identity are in no way undermined by these public debates; these signifiers are seen rather as a problem that is in principle amenable to solution, as something that ought to be (re)solved. In fact, the empty (...) signifiers of collective identity are constructed as solvable secrets precisely and primarily in public speech, open debate and perpetual critique. This article identifies the public and private modes of dealing with empty signifiers – through collective traumatic repressions, private resentments, public discourses adhering to argumentation ethics, and individual fabulations. (shrink)

Is the expression “unconscious phenomena” a contradiction in terms? Do psychoanalytic discoveries compel phenomenology to adapt its methods in treating inapparent phenomena? What role does the body play in the manifestation of such phenomena? In this paper, I approach these questions (1) from within the clinical context of a post-traumatic somatization and (2) by spelling out the implications of Heidegger’s critique of Freudian psychoanalysis in the Zollikon Seminars. Drawing new critical attention to Freud’s earliest theories and methods, developed in the (...) context of the investigation into hysteria, I argue that some of his fundamental insights may be read as following basic phenomenological intuitions. Following Heidegger’s reconfiguration of the field of phenomenology, the inapparent (“that which does not show itself as itself”) may be seen as taking center stage as the exhaustive model for phenomena as such. Placing particular emphasis on a set of Heidegger’s critical notions – “semblance” [Schein],” “understanding”, “motive” [Beweggrund] and “bodying-forth” [Leiben] — I argue that somatization could be conceptualized phenomenologically as a “bodying-forth” [Leiben] of an incapacity to understand or be understood, and that a similar mis-understanding may also befall practitioners who struggle to witness trauma, thus becoming the clinician’s own symptom. (shrink)

The aim of the paper is to present and demonstrate examples and comparisons of Blumenberg’s use of variations as a method of exploring and interpreting the history of philosophy. Using unpublished archive material, the text will present Blumenberg’s reflection on variations in music, further specifying the concept of variation, the relationship of experiment and variation by Ernst Mach, whose work Blumenberg followed. Finally, the text presents Marquard's reflection of Blumenberg’s variation on the Thales theme.

El presente artículo aborda la profunda relación de Nietzsche con el lenguaje desde la perspectiva de la filosofía, de la filología y de la poesía. Son reflexiones que remiten al interés del filósofo por la retórica, del filólogo por el estilo, y del poeta que hace uso del lenguaje lírico. Se analizarán cuestiones básicas en la escritura de Nietzsche como la musicalidad, el ritmo, el tono, la metáfora y el carácter dialógico de sus textos.

Few of the statements penned by philosophers have become as infamous as the “God is Dead!” of Friedrich Nietzsche. This study is not concerned with the reasons why this phrase is so popular. Instead, I would like to delve into the prehistory and partial genesis of the concept, something Nietzsche adopted from a previous tradition. Apart from known examples of theses on the death of God by Hegel, Schelling or Jean Paul, I will shed light on some of the confusion (...) surrounding the phrase deus est mortuus in Mediaeval Christian liturgical literature and mysticism, with roots reaching back to Neoplatonism. The goal of this study is to point out that this phrase about the death of God had no significant constitutive meaning for Nietzsche but was, instead, a relatively common literary and rhetorical topos among other culturally diagnostic expressive elements. Nietzsche used it as an illustrative shortcut when describing the intercultural processes of his time, with no ambition to originality, instead, with the clear intention of shaking up the (non)thought of the comfortable bureaucrats and legalistic petit bourgeois of Germany in the late 19th century. (shrink)

This paper explores the philosophies of myth of Walter Benjamin and Hans Blumenberg. It defends the thesis that both approaches to myth, despite their differences, bring the longer, more ambiguous, legacy of the history of the human species into relation with the more familiar history of logos (a history of thinking). They do this by maintaining a distinction between myth as it probably first emerged, namely as a way of controlling human anxieties and vulnerabilities that arose as a consequence of (...) the pragmatic, material conditions of the pre-historical world, and myth as the vast array of orally transmitted traditions left to history. In the case of both thinkers, this dichotomy illuminates myth, not as one category of human expression, but as a representation of the deeper vulnerabilities experienced by human beings, and the concerted, collective (largely failed) attempts to overcome them. Philosophy’s task in the face of a longer, darker history of the species, is a vigilant negotiation with the human frailties that might see its work undone. (shrink)

У статті виокремлено два підходи до визначення лінгвістичних умов появи і функціонування міфу. За першого підходу припускають, що міф є проявом несвідомого (М. Мюллер) або свідомого (Е. Кассирер, Р. Барт) викривлення мови. Міф є неусувним, адже неусувною є мовна презентація фактів світу, яка не буває досконалою. На думку прихильників свідомої міфологізації мови, ці викривлення здійснюються задля політичного впливу. На філософію покладається завдання протистояти такому викривленню, а отже, і міфотворчості загалом. Цей підхід видається спрощеним, оскільки міф тут ототожнюється з лінгвістичною формою (...) його поширення, редукується до аналізу спотворень мовної презентації. При цьому втрачаються психологічні і гносеологічні передумови міфу, його унікальний статус у житті спільнот. Умови для розроблення другого підходу виникають через критику класичної раціональності низкою впливових мислителів, що підважили віру в ексклюзивну здатність дискурсивної мови презентувати істину (Ф. Ніцше, Л. Вітґенштайн, М. Гайдеґґер). Згідно з другим підходом, міф зароджується і продовжує існування через неспроможність логосу презентувати деякі важливі аспекти реальності, передовсім її екзистенційний вимір (П. Тілліх, Г. Блюменберґ, Л. Гатаб, К. Морґан). В такому разі міф і логос стають альтернативними та водночас тісно пов’язаними лінгвістичними способами презентувати істину. Логос (мова науки) презентує передовсім абстрактні каузальні зв’язки сутностей. Водночас міфічні оповіді краще за науку здатні презентувати таємниці походження і існування, створювати ціннісну ієрархію для спільнот. (shrink)

The article explores the ways to solve the problem of the lack of a common interdisciplinary definition of myth at the beginning of the 21st century. The problem was actualized in the 20th century after the development of new theories that reject the enlightening stereotypes of archaic nature of myth, and instead develop the ideas about the existence of modern mythology, the inability to escape from myth and its active participation in the formation of the current worldview. A number of (...) contemporary researchers have been attempting to evade a common ultimate definition of myth in favour of forming a productive, inclusive discourse. So, there are attempts to refrain from defining myth at all, to elaborate a compromise definition, to define not a myth but a “work on myth”, to evolve a detailed but flexible definition that is open to adjustments. These investigations ground an interdisciplinary theoretical foundation that can be used for further studies of the mythic phenomena in each individual perspective, without neglecting the achievements of various discourses. It is also noticed that a common feature of contemporary efforts to define a myth is an observation that we always deal with a myth not as an isolated story but simultaneously with the diversity of its plots and manifestations. The studies focus on its multiplicity, variability, modifiability through time. The other important side of myth is significance that it produces for both universal and specific aspects of the life of social groups. If the narrative stops producing significance, it loses its mythic status and transforms into the products of the mythology of other epochs. Article received 27.08.2019. (shrink)

Статтю присвячено формуванню ґрунтовної альтернативи просвітницьким та позитивістським стереотипам стосовно історичного та антропологічного статусу міфу. З цією метою розглянуто низку показових сюжетів з історії філософської думки ХІХ – ХХ ст., що дають змогу поглянути на міф як на невід’ємну частину людської розумності. Автор припускає, що реабілітація міфу є частиною загального інклюзивного процесу, що триває у філософії новітніх часів і передбачає істотне розширення меж того, що можна вважати розумним. Базу дослідження склали ідеї таких впливових мислителів та дослідників міфу, як Фридрих Шеллінґ, (...) Макс Мюллер, Ернст Кассирер, Сьюзен Ланґер та Ганс Блюменберґ. Продемонстровано важливість лінгвістичного повороту у дослідженні міфу, здійсненого М. Мюллером, і показано, що його ідея про міф як «хворобу мови» має глибокі перетини із переосмисленням суті та призначення філософії, ініційованим Людвіґом Вітґенштайном та представниками Віденського кола. Показано, що запроваджене Е. Кассирером та його послідовницею С. Ланґер доповнення лінгвістичного виміру антропологічним і розгляд міфу як самодостатньої символічної форми веде до відмови від протиставлення міфологічного та раціонального мислення та сприяє розумінню тісного зв’язку між міфом і мовою. Незважаючи на те, що Е. Кассирер будував свою філософію символічних форм, у цілому залишаючись у межах традиції трансцендентального ідеалізму, а С. Ланґер ідеалізм відкидає, у питанні щодо міфу вони доходять схожих висновків. Із опорою на праці Г. Блюменберґа та інших дослідників продемонстровано, що реабілітація міфу і включення його у межі раціонального тісно пов’язані реабілітацією метафори як іншої форми недискурсивного виразу. Показано, що визнання міфу як неусувної частини світосприйняття сприяє глибшому розумінню природи людського мислення. (shrink)

This is the second of two special issues, and the articles are grouped according to two themes: The previous, first issue featured articles that shared the theme Technologies and the Political, while this second issue is focused on the theme of Subjectivities. In this second, somewhat expanded, introduction, the “sky’s the limit.” This introduction canvasses various theoretical and conceptual-empricial perspectives that the articles of both issues touch on and further tries to open many doors through which readers are invited to (...) go on their own rather than give readymade answers. This introduction is written not only to give both an overview of some of the most important conceptual, methodological, and empirical contexts that the two special issues evoke but also to create invitations for many further conversations to be had from here on forward by beginning the interrogating and troubling of the intercourse between “science” and “science fiction”: beause all of this has happened before and will happen again. (shrink)

Racines »Phèdre« wird zum Opfer eines tödlichen Schamkonflikts. Der tief in ihre Psyche eingeschriebene Familienfluch ihrer sexuell devianten Vorfahren sowie die Erfahrung des Liebesverlusts, der aus der Zurückweisung ihres Stiefsohns Hippolytes resultiert, bringen sie dazu, den letzten Zielpunkt ihrer Scham zum Tode – den Suizid – auszuführen. Racines Seelenspektakel wird durchgehend von dem Affekt der Scham strukturiert. Stets ist die Figur vom brennenden Blick ihres mythisch-göttlichen Großvaters Helios begleitet. Racine verortet die unlösbaren Konflikte der Tragödie im Inneren der Figur und (...) benennt den Affekt der Scham durch die sprachliche Ästhetisierung. Phèdres autodestruktive Flucht in die Höllennacht bleibt der letzte Ausweg für die von der tödlichen Scham geplagte Figur. (shrink)

1. Perhaps it was the overpowering historico-philological research of the Renaissance and Baroque, with its barely manageable erudition and abundance, that provoked Descartes and Malebranche's inve...

This thesis develops an account of the nature of wakeful consciousness. Its principal suggestion is that wakeful consciousness is a biological phenomenon and should thus be placed in the context appropriate to biological phenomena. That context is the characterizing form of life of organisms. Once wakeful consciousness is assigned its place in this context, it emerges that wakeful consciousness is a teleological phenomenon, one that is to be understood as having the proper function of putting its bearer in touch with (...) the world. What emerges from reflection on the metaphysics of organisms is an account of wakeful consciousness that is teleological in character but which does not fall foul of the strictures of physicalism and casts new light on recent philosophical debates about consciousness. (shrink)

el filósofo alemán Hans Blumenberg [1920-1996] se interesó por las cuestiones feministas durante las últimas dos décadas de su vida como muestran su dedicación y esfuerzo en la compilación de recortes seleccionados en los medios de comunicación relacionados con la temática de la mujer y su elaboración de múltiples ensayos cortos inspirados en estos últimos y en un sinfín de curiosas anécdotas. Hans Blumenberg y el feminismo pretende poner al lector en conocimiento sobre la existencia de una línea de investigación (...) del pensamiento blumenberguiano totalmente inexplorada hasta el momento. la misma únicamente puede ser revelada a través del estudio del ‘Nachlaβ’ del filósofo que se encuentra en el Deutsches literaturarchiv de Marbach y que personalmente he tenido oportunidad de indagar gracias a la concesión de una beca de investigación del DAAD. (shrink)

Der vorliegende Beitrag argumentiert, dass die mediterrane Mythenwelt, wie sie im philosophischen Werk Albert Camus’ begegnet, eine kritische Theorie sui generis – verstanden als eine rationalitäts- und ideologiekritische Position – in sich birgt. Als solche, so lautet die hier vertretene These, ist sie – zumindest unter bestimmten Gesichtspunkten – der Frankfurter Schule überlegen. Das griechische Denken à la Camus teilt mit jener zwar den wachen Blick für die Schattenseiten der Moderne, vermeidet dabei aber die allzu große Reserviertheit gegenüber Anthropologie, Ästhetik (...) und Mythos, wie sie im Umfeld der Kritischen Theorie häufig anzutreffen ist. Camus’ tragisches Denken, das an der mediterranen Mythologie – unter anderem am griechischen Nemesis-Mythos – geschult ist, erörtert die natürlichen Grenzen, die nicht verletzt werden dürfen, von modernen politischen Heilslehren aber in maßloser und folglich verhängnisvoller Weise überschritten werden. (shrink)