Пропонована стаття являє собою розвідку з реалістичної соціальної онтології, присвячену дослідженню взаємодії між національною пам'яттю, історіографією та архівом як визна- чальними соціальними інституціями модерної доби. У дослідженні зосереджено увагу на проб- лемі становлення і трансформацій уявлень про минуле національної спільноти — носія суве- ренітету. Під час аналізу автор доходить висновку, що національна пам’ять, архів та істо- ріо графія наділені власною динамікою, а взаємини між ними являють собою мінливу консте- ляцію відносин, що протягом останніх двох століть пройшла складну еволюцію. Починаючи з (...) ХІХ століття, характер цих взаємин змінювався у напрямку емансипації архівів від нас та- нов офіційної історіографії, дистанціювання історіографії від виконання державної влади, та виникнення наприкінці ХХ століття нової меморіальної культури. Результатом цих змін стала поява афірмативної історіографії, що справляє відчутний вплив на суспільне життя. З огляду на ці зміни автор доходить висновку, що актуальною проблемою сьогодення є ство- рення умов для безконфліктної взаємодії всіх учасників політики пам’яті з метою уникнення політизації, спричиненої неузгодженостями в інтерпретації подій минулого. (shrink)