Bryan Caplan’s The Myth of the Rational Voter turns, in two contrasting ways, on the role of experts. On the one hand, Caplan uses the opinions of economists as a benchmark for identifying error in public opinion, finding such error systematic and pervasive. On the other hand, in considering remedies, he largely discounts the ability of policymakers to use expert advice and their own expertise to resist misguided public pressure. Although Caplan’s use of expert opinion as a benchmark, in principle, (...) is acceptable, he overstates what we can conclude from that exercise with his data. There are, however, alternative grounds for a more tentative, yet broadly similar, assessment of the prevalence of error in mass opinion. (shrink)

The aim of this paper is to show that global scientific promises aka “scientific world-conceptions” have an interesting history that should be taken into account also for contemporary debates. I argue that the prototypes of many contemporary philosophical positions concerning the role of science in society can already be found in the philosophy of science of the 1920s and 1930s. First to be mentioned in this respect is the Scientific World-Conception of the Vienna Circle (The Manifesto) that promised to contribute (...) to the realization of an enlightened, rational and science-oriented society and culture. The Manifesto was not the only „scientific world-conception“ that philosophers and scientists put forward in the 1920s. Also the scientific world-conception of the philosopher and physicist Moritz Schlick, and the Weltanschauung of Sigmund Freud deserve to be mentioned. Still other examples of are Carnap’s Scientific Humanism and the project of The International Encyclopedia of Unified Science which was related to American pragmatism as well, as is shown by Charles W. Morris and others. Forgotten for a long time, since the beginning of the 21rst century, at least some of the Viennese projects are reconsidered in a new wave of „socially engaged philosophy of science”. (shrink)

Напередодні появи психоаналізу в західній науці та культурі відбувалися різноманітні процеси, що їх можна розглядати як «протопсихоаналітичні». Автор намагається показати, що деякі з цих процесів дістали відображення у працях випускників та викладачів Київської духовної академії. Приклади осмислення поняття несвідомого можна зустріти у таких випускників і викладачів КДА, як Орест Новицький, Петро Ліницький, Григорій Малеванський, Маркеллін Олесницький, Федір Орнатський, Олексій Кирилович. Показано, що до подібних міркувань їх підштовхували ідеї західноєвропейських філософів, зокрема Фрідріха Шеллінґа, Артура Шопенгауера, Едуарда фон Гартмана, Іммануїла Фіхте, Поля (...) Жане та ін. Зазначено, що випускник і викладач КДА Матвій Троїцький максимально наблизився до визначення такого важливого для психоаналізу феномену, як перенос. Найбільшу увагу присвячено працям випускника КДА Михайла Вержболовича. Вони містять розгляд низки концептів, уявлень, міркувань, настанов, практик, що відіграли важливу роль у формуванні різних версій психоаналізу. Михайло Вержболович виходить на відповідну проблематику, аналізуючи погляди не лише згаданих вище філософів, а й провідних європейських психологів ХІХ – початку ХХ ст. – Йогана Гербарта, Германа Ульріци, Вільгельма Вундта, Теодора Флурнуа та ін. У серії праць Вержболовича, присвячених вивченню різноманітних окультних феноменів, відображено чимало ідей та процесів, що відіграли велику роль у формуванні аналітичної психології Карла Юнґа. Зазначене дає змогу уникнути звуженого уявлення щодо розвитку науки у КДА. Хоч вона й була передусім релігійним закладом, у її стінах навчалися та працювали фахівці з широким кругозором. Вони здійснювали актуальні розвідки, добре знаючись на філософських засадах та новітніх тенденціях у різних наукових дисциплінах, зокрема у психології. (shrink)