Previous efforts to bring the Hegelian dialectic closer to a clarification give reason for skepticism. The question: "What is dialectic", according to Dieter Henrich, "has remained without an answer so far". Hegel's objective-idealistic program is, however, so much linked to the possibility of a dialectical logic that it is an urgent desideratum to gain clarity about the stringency of dialectical argumentation. But this is only possible on the basis of a theory of dialectic. Hegel's own reflection on methods cannot be (...) considered sufficient in this respect. It does not enable us to defend the dialectical procedure against objections or to answer questions of method. In the following, a detailed reconstruction of the dialectic of 'being' and 'nothing' in Hegel's 'Science of Logic' will reveal basic structures of dialectical argumentation. As will be shown, antinomic structures play a key role. Such a 'reconstruction', however, will not be a simple confirmation of Hegelian texts, but will always have the character of a critique. In fact, it will turn out that in comparison with Hegel's development of categories, radical revisions are to be expected. ----- Bisherige Bemühungen, das Verfahren Hegelscher Dialektik einer Klärung näherzubringen, geben Anlass zur Skepsis. Die Frage: „Was ist Dialektik?“, so Dieter Henrich, sei „bisher ohne Antwort geblieben“. Das objektiv-idealistische Programm Hegels ist indes so sehr mit der Möglichkeit einer dialektischen Logik verknüpft, daß über die Stringenz dialektischer Argumentation Klarheit zu gewinnen ein dringliches Desiderat darstellt. Das aber ist nur auf der Grundlage einer Theorie der Dialektik möglich. Hegels eigene Methodenreflexion kann diesbezüglich nicht als zureichend erachtet werden. Sie versetzt uns nicht in die Lage, das dialektische Verfahren gegen Einwände zu verteidigen oder Methodenfragen zu beantworten. Im Folgenden sollen in einer detaillierten Rekonstruktion der Dialektik von ‘Sein’ und ‘Nichts’ in Hegels ‘Wissenschaft der Logik’ Grundstrukturen dialektischer Argumentation sichtbar gemacht werden. Wie gezeigt wird, kommt dabei antinomischen Strukturen eine Schlüsselfunktion zu. Eine solche 'Rekonstruktion' wird allerdings nicht eine umstandslose Bestätigung der Hegelschen Textvorlage sein können, sondern immer auch den Charakter einer Kritik haben. In der Tat wird sich ergeben, daß im Vergleich mit Hegels Kategorienentwicklung einschneidende Revisionen zu gewärtigen sind. (shrink)

What corresponds to the present-day ‘transcendental-pragmatic’ concept of ultimate grounding in Hegel is his claim to absoluteness of the logic. Hegel’s fundamental intuition is that of a ‘backward going grounding’ obtaining the initially unproved presuppositions, thereby ‘wrapping itself into a circle’ – the project of the self-grounding of logic, understood as the self-explication of logic by logical means. Yet this is not about one of the multiple ‘logics’ which as formal constructs cannot claim absoluteness. It is rather a fundamental logic (...) that only makes logical textures possible at all and so owns transcendental character. The non-contradiction-principle is an example for this. Es- sential is that it is ‘under-cover-effcient’ as soon as meaningful concepts are used. Self-explication of the fundamental logic then means explicating its implicit under-cover validity, in fact by means of the fundamental logic itself. As is shown this is the affair of dialectic which thereby is to be understood as ultimate grounding of the fundamental logic. This is analyzed in detail using the example of the being/non-being-dialectic. As is demonstrated each explication step generates a new implicit issue and therewith a new explication-discrepancy inducing an antinomical structure that anew forwards the explication procedure. So this is entirely determined by itself. Decisive for the ultimate grounding argumentation is that thereby an objectively verifyable procedure is found, which is apparently possible only in a Hegelian framework. In contrast the immediate evidence of a speech act claimed by the transcendental-pragmatic position has only private character, which is grounding-theoretically irrelevant. (shrink)

The relation between Kant’s conception of modalities in the Postulates of Empirical Thought and Hegel’s conception in the Logic of Essence has not been addressed in the current scholarship. I argue that there is in fact a close connection that becomes visible if the desideratum which is implied by Kant’s conceptions is understood. Thus, after an analysis of the Kantian modal postulates, the article shows that they are sufficient to characterize the necessity of Kant’s Grundsätze and, hence, a specific form (...) of synthetic propositions a priori. However, I will prove that they are insufficient to characterize Kant’s synthetic propositions a priori about transcendental philosophy. This insufficiency in the characterization of transcendental philosophy itself brings into the arena Hegel, who supplements the Kantian modalities with a self-reflexive form of transcendental modality. (shrink)

Стрімкий розвиток сучасного світу швидко множить дискусійні «локуси» всередині етичної проблематики, не дозволяючи припинити вже звичну з ХХ століття суперечку етичного «універсалізму» та етичної «локальності». Отже, практична філософія є тією сферою, яка наразі чи не найперша вимагає інтенсифікації високоякісної теоретичної роботи. Ця інтенсифікація має відбуватися завдяки продуктивному поеднанню етичних досліджень з тими можливостями, які надають інші філософські напрями. Проте сьогодні є актуальною також і необхідність знаходження теоретико-методологічних моделей, у межах яких сама традиційна герменевтика знаходила б надійний ґрунт, що дозволяв би (...) їй витримувати темп сучасного наукового розвитку та зберігати водночас власну специфіку та філософську вкоріненість. Цій вимозі якнайкраще відповідає теорія К.-О. Апеля. У складних історичних умовах сучасності дискурсивна етика К.-О. Апеля є унікальною та ефективною завдяки тому, що вона надає універсальні етичні орієнтири, які ґрунтуються на розумних принципах порозуміння та діалогу. Під час нашого розшуку було з’ясовано, що філософська розробка дискурсивної проблематики в Німеччині сприймається переважно як герменевтично-мовне дослідження когнітивних процесів. Тому збереження елементів герменевтичного знання у випадку апелівської філософії є об’єктивним фактом. Також було встановлено, що трансцендентальна прагматика К.-О. Апеля покликана розв’язати питання про нормативну структуру дискурсу, тобто про глибинні принципи функціонування загального мовно-комунікативного поля. Ми з’ясували, що всередині власної теорії К.-О. Апель майстерно поєднує різні теоретико-методологічні підходи, а дискурсивна етика, що ґрунтується на принципах трансцендентальної прагматики, вбирає в себе всі ті герменевтичні «елементи», які притаманні останній. Наше дослідженя також показало, що К.-О. Апель, визначаючи власний підхід як «трансцендентально-герменевтичний», зберігає місце для інтерпретативної практики на двох «рівнях» здійснення мовно-комунікативного акту. Ми з’ясували, що інтерпретативний момент присутній у мовній інтеракції, по-перше, як сприйняття та оцінка «комунікативної позиції» адресата висловлювання, а по-друге – як інтерпретативний момент, «вбудований» у процес отримання та «дешифрації» мовного виразу співрозмовника. Водночас ми встановили, що необхідність цієї «трансцендентальнопрагматичної» інтерпретативної роботи зумовлюється, на думку К.-О. Апеля, ігровою природою самої мовної інтеракції, що вимагає від суб’єктів комунікації активного та творчого звернення до контексту, у якому ця комунікація відбувається. (shrink)