У статті розглянуто специфіку мовчання як аргументу та риторичної фігури в комунікативній практиці людини. На підставі аналізу теоретичних положень сучасних розробок у царинах логіки, риторики, теорії аргументації підкреслено варіативність феномена мовчання як аргументу (аргумент до мовчання та аргумент від мовчання) і риторичної фігури (умовчання, навмисне незавершене висловлювання оратора та пауза перед відступом). На прикладі фрагменту про жінку в Євангелії від Івана, яку спіймали на перелюбі, продемонстровано, що мовчання Ісуса як риторична фігура, реалізуючи аргументативну функцію, руйнує цілі фарисеїв та книжників. На (...) прикладі процедури весільних церемоній християнської традиції продемонстровано обов’язковість використання мовчання як аргументу в міркуваннях її учасників. Мовчання у процесі реалізації ним аргументативної функції в стратегії дій як окремих індивідів (священника), так і соціальних груп (групи присутніх під час весільної церемонії) може розглядатись як сильний аргумент, адже він виступає невід’ємною складовою формування висновку про обґрунтованість укладення шлюбу. Базуючись на ролі, яку мовчання відіграє для кожної сторони ритуалу весільної церемонії у християнській традиції, наголошено на тому, що мовчання як аргумент виступає необхідною підставою в обґрунтуванні легітимності шлюбу або невизнання його легітимності у весільних церемоніях. (shrink)