Purpose is the post-metaphysical conceptualization of the subject in the clinical discourse of philosophical anthropology. Theoretical basis of research combines the means of discursive analytics and the general principles of historical and philosophical science. The logic of the research coincides with the paradigmatic understanding of the subject’s transformations and suggests a transition from diagnostic strategies of the analysis of individual being as the basis of the pathological nature of the subject to the study of therapeutic models of communication as the (...) determinants of pathology and, finally, to the analytics of the subject in the horizon of polysubject sociality.Originality of the work consists in disclosing the basic anthropological models of the subject, corresponding to the functions of diagnosis and therapy. It is shown that, in spite of the revolutionary nature of certain projects, which allows them to be classified as postmetaphysical, they still have relapses of metaphysics existing in the image of the subject, which is conceived as the basis of authenticity. According to the criteria for practical implementation, the key is the transformation of the theories of the subject oriented toward self-determination and autonomy into concepts focused on responsibility, caring for what exists and how to exercise it as a person. Conclusions. The research proved that the image of the postclassical subject focused on the ideal of his own authenticity should be diagnosed as pathological. It showed that the accentuation is purely inexpedient in terms of discursiveness, conversation, and the result is the assertion of the independence of the internal, albeit marginal, world of the deviant subject. There is grounded the necessity of bringing the problem to the logic of social interaction, which raises the semantic phenomena organization form that is normal structure of the vital world; on its basis a full-fledged subject emerges with ideas about his own self-sufficiency, and concern for what exists. (shrink)

Drawing on a comprehensive, pan-national analysis of the corporatization of Canadian universities, as well as the notions of ‘parrhesiastic’ mentorship and practice, the authors examine the effects of the corporatized university, its implications for graduate nursing education and nursing's relative silence on the subject. With the preponderance of business interests, the increasing dependence of universities on industry funding, cults of efficiency, research intensivity, and the pursuit of profit so prevalent in today's corporatized university, we argue that philosophical presuppositions so crucial (...) to critical teaching, research, and reflection on nursing as a discipline are troublingly losing ground. We lament the erosion and fragmentation of philosophy, politics, and ethics as foundations for graduate education, which are increasingly perceived as less valuable, problematic, and in some cases, even burdensome. The effect of corporatization is the suppression of the critical engagement required of faculty in the everyday workings of institutions. We argue that, when the ideals of intellectual freedom, academic responsibility, duty, and obligation, as supported by philosophical thought, are smothered by the normalizing power of corporatized research agendas, philosophical approaches to inquiry and knowledge development become marginalized as scholars find themselves floundering in the face of a seeming ‘philosophy lost’. (shrink)

Мета роботи полягає у постметафізичній концептуалізації суб’єкта у клінічному дискурсі філософської антропології. Теоретичний базис дослідження поєднує засоби дискурсивної аналітики і загальні принципи історико-філософської науки. Логіка дослідження збігається із парадигмальним розумінням трансформацій суб’єкта та передбачає перехід від діагностичних стратегій аналізу індивідуального буття як основи патологічності суб’єкта до дослідження терапевтичних моделей концептуалізації комунікації як детермінанти патології та, нарешті, до аналітики суб’єкта в горизонті полісуб’єктної соціальності. Наукова новизна полягає у розкритті основних антропологічних моделей суб’єкта, що відповідають функціям діагностики й терапії. Показано, що, попри (...) революційність певних проектів, що дозволяє їх віднести до постметафізичних, у них залишаються рецидиви метафізичності, які існують в образі суб’єкта, що мислиться як основа справжності. Відповідно до критеріїв практичної імплементації ключовою є трансформація теорій суб’єкта, орієнтованих на самопокладання і автономію, у концепції, сфокусовані на відповідальності, турботі про суще і здійсненні у якості людини. Висновки. Доведено, що образ посткласичного суб’єкта, зосередженого на ідеалі власної автентичності, мусить діагностуватися як патологічний. Показана недоцільність акцентуації виключно на дискурсивності, розмові, результатом якої стає ствердження незалежності внутрішнього, хоч і маргінального світу девіантного суб’єкта. Обґрунтована необхідність доведення проблеми до логіки соціальної взаємодії, у якій виникає та форма смислової організації феноменів, що є нормальною структурою життєвого світу і на основі якої виникає повноцінний суб’єкт із уявленнями про власну самодостатність, і з турботою про суще. (shrink)