Мета роботи полягає у постметафізичній концептуалізації суб’єкта у клінічному дискурсі філософської антропології. Теоретичний базис дослідження поєднує засоби дискурсивної аналітики і загальні принципи історико-філософської науки. Логіка дослідження збігається із парадигмальним розумінням трансформацій суб’єкта та передбачає перехід від діагностичних стратегій аналізу індивідуального буття як основи патологічності суб’єкта до дослідження терапевтичних моделей концептуалізації комунікації як детермінанти патології та, нарешті, до аналітики суб’єкта в горизонті полісуб’єктної соціальності. Наукова новизна полягає у розкритті основних антропологічних моделей суб’єкта, що відповідають функціям діагностики й терапії. Показано, що, попри (...) революційність певних проектів, що дозволяє їх віднести до постметафізичних, у них залишаються рецидиви метафізичності, які існують в образі суб’єкта, що мислиться як основа справжності. Відповідно до критеріїв практичної імплементації ключовою є трансформація теорій суб’єкта, орієнтованих на самопокладання і автономію, у концепції, сфокусовані на відповідальності, турботі про суще і здійсненні у якості людини. Висновки. Доведено, що образ посткласичного суб’єкта, зосередженого на ідеалі власної автентичності, мусить діагностуватися як патологічний. Показана недоцільність акцентуації виключно на дискурсивності, розмові, результатом якої стає ствердження незалежності внутрішнього, хоч і маргінального світу девіантного суб’єкта. Обґрунтована необхідність доведення проблеми до логіки соціальної взаємодії, у якій виникає та форма смислової організації феноменів, що є нормальною структурою життєвого світу і на основі якої виникає повноцінний суб’єкт із уявленнями про власну самодостатність, і з турботою про суще. (shrink)