Since 2016, there has been an explosion of academic work and journalism that fixes its subject matter using the terms ‘fake news’ and ‘post-truth’. In this paper, I argue that this terminology is not up to scratch, and that academics and journalists ought to completely stop using the terms ‘fake news’ and ‘post-truth’. I set out three arguments for abandonment. First, that ‘fake news’ and ‘post-truth’ do not have stable public meanings, entailing that they are either nonsense, context-sensitive, or contested. (...) Secondly, that these terms are unnecessary, because we already have a rich vocabulary for thinking about epistemic dysfunction. Thirdly, I observe that ‘fake news’ and ‘post-truth’ have propagandistic uses, meaning that using them legitimates anti-democratic propaganda, and runs the risk of smuggling bad ideology into conversations. (shrink)

Efforts to reorient narratives about today’s socio-economic systems along humanistic or eco-friendly lines are built on core units of culture called memes. This paper explores the memes used by progressive socio-economic initiatives to assess whether they are consistently and powerfully deployed, using the aspirational statements of 126 different initiatives, sorted into nine categories. The memes used by these initiatives demonstrate lack of consistency and lack of potentially resonant memes overall. Aspirational statements from both progressive and conservative think tanks are then (...) compared to see whether their messaging is consistently developed in their aspirational statements. Results indicate that memes associated with the neoliberal narrative are considerably more consistently used by conservative think tanks than is any coherent or consistent messaging by progressive think tanks, a finding that becomes more powerful when two- and three-word meme sets are considered. (shrink)

У статті здійснюється історико-філософський розгляд контроверсійних підвалин комунікативних стратегій, де під контроверсіями розуміється принцип суперечності діалогу як такого, а під комунікативними стратегіями – діалог як «раціональна комунікація», тобто комунікація з наперед заданою метою. Показано зв’язок між морально-етичною настановою історичних періодів та принципом діалогу, притаманного цій добі. Виявлено, що принцип діалогу, запроваджений ще у добу Античності як спосіб знаходження порозуміння, знайшов своє продовження у диспутах середньовічних університетів та жанру діалогу доби Відродження. Водночас індивідуалізм доби Відродження, раціональна настанова Просвітництва та наукові дослідження (...) Нового часу усталили суб’єкт-об’єктний принцип взаємин; відновлення принципу діалогу як засобу порозуміння, пов’язується, зокрема, із працями представників комунікативної філософії. Акцентується увага на значущості критичного мислення та безперервної освіти як засобу подолання маніпулятивних впливів, зокрема у ситуації названою «добою постправди», що актуалізує дане дослідження. (shrink)

What does it mean to keep an “open mind”? In casual conversation it’s a popular phrase with enough common sense to negate much need for debate about what the speaker means. Someone with an open mind might be considered considerate, equanimous, empathetic, a good listener, curious, or flexible in opinion. In Western culture an open-minded person might be receptive to new ideas, possibilities, and interpretations, suggesting that they successfully maintain an engaged yet dynamic mental relationship to various subjects or challenges. (...) Yet in science’s nascent study of consciousness, the notion of a mind “opening” is complicated by the field’s inability to clearly articulate what a mind is, let alone how, or into what, it might open. It is the purpose of this research to present the biological significance of “open-mindedness” in order to discuss possible phenomenological implications pertaining to neural correlates of consciousness (NCC). In his seminal book The Open Work, Umberto Eco describes “openness” as a phenomenon of conscious organization that “locates the infinite at the very core of the finite,” and “invites us to conceive, feel, and thus see the world as possibility.” Utilizing the methods of Mechanics, Dynamics, Aesthetics (MDA) analysis, my critical phenomenological inquiry extends Eco’s lens of cultural semiotics into quantum biology to provide key insights for understanding the aesthetic role of field dynamics in qualia physics—as interpretive events (i.e., watching a film, tasting a dessert, or drawing). In particular, pairing Eco’s semiotic analysis of openness with Hameroff and Penrose’s OR Theory concerning cognitive qualia-producing architectures such as microtubules, raises how sensations between organisms and the Zero Point Field (ZPF) are absorbed, integrated, and transmitted through quantum Stochastic Electrodynamic (SED) information states proposed by Joachim Keppler. Therefore, we can say that living systems are those systems that have adapted their material capabilities (including fundamental principles of self-organization and complexity in common cognitive architectures like awareness and attention) to perceive and critically interpret coherently. That is to say—biology has evolved to make meaning through its very aliveness. Our conscious ability to open our minds in order to interpret and communicate our sensations, thoughts, and complete experiences, therefore reveals a radically multidimensional bio-geometry and biolinguistics based on a field dynamics, which Eco’s work constructs. Via an aesthetic information theory, Eco describes this phenomenon as, “a practical level of poetics that acts as programmatic projects for creation.” The writings of Rumi, Husserl, Dewey, Emerson, Merleau-Ponty, Hegel, and others confer depth to the emergent mechanics of perception found throughout biotic systems. Eco’s ideas thereby provoke discourse on the role of openness within recent theoretical works by Jeremy England, Anirban Bandyopadhyay, Robert Lanza, Deepak Chopra, Ervin Laszlo, Giulio Tononi, Stuart Kauffman, Walter J. Freeman, Robin Carhart-Harris, Mark P. Mattson, Robert R McCrae, Selen Atasoy, Katherine Peil, Terence Deacon, and David Chalmers. Unlike models of consciousness that arise from closed, local computation, I argue that the phenomenon of open mindedness unifies cultural and scientific concepts of consciousness as life’s critical integrative force. (shrink)

У добу радикальної цивілізаційної трансформації суспільства та досягнення ним нового рівня складності, загострюється проблема віднаходження ресурсів свободи та свободи вибору людини. Обмеженість природних ресурсів спонукає людину віднаходити внутрішні, рефлексивні, інтелектуально-духовні ресурси виживання та свободи самореалізації, що дає можливість у перспективі перейти, крім іншого, до екологічної рівноваги між природою та суспільством та запобігти кліматичному колапсу людства. Цивілізаційний розвиток розширює горизонт свободи людини і, водночас, ставить її перед проблемою ресурсного забезпечення для реалізації нових можливостей свободи, одним із важливих ресурсів якої є рефлексія. (...) Здатність людини до рефлексії не є чимось, що притаманно виключно ефемерній суб’єктивності, а виявляється продовженням певних глибинних закономірностей буття, що виражаються, зокрема, у рекурсивній функції, а також у самореференції природних і соціальних процесів. Відрефлексовування людиною власного стану в аспекті свободи або несвободи є важливим чинником, що спонукає її як до самовдосконалення, так і до втілення якісно нових суспільних відносин, за яких її власна вільна самореалізація є і умовою і наслідком вільної самореалізації осіб, з якими вона взаємодіє. Напрацювання такого соціального капіталу та формування відповідних соціальних відносин є соціальною й організаційною передумовою прориву до інноваційних технологій та відновлювальної енергетики. Досягнути такого рівня вільного цивілізованого стану суспільство може лише пройшовши через «вузький коридор» (Д. Аджемоглу та Дж. Робінсон) цілеспрямованого створення відповідних соціальних інститутів і формування легітимної держави та відповідального громадянського суспільства, що відкриває можливість свободи самореалізації людини. У результаті триваючої наразі цивілізаційної трансформації має виникнути суспільство з високою синергією (А. Маслоу), важливим ресурсом якого повинно стати рефлексія другого порядку, цілеспрямоване самоуправління рефлексивними процесами, що забезпечують соціальну самоорганізацію на основі загальнолюдських цінностей. (shrink)

Artikkel lähtub Hegeli filosoofilise süsteemi mittemetafüüsilisest tõlgendusest ja keskendub ühele aspektile Hegeli dialektilise meetodi juures, mille iseloomustamiseks oleks autori arvates kõige adekvaatsem kasutada narratiivi mõistet. Artikli tees on kokkuvõtlikult järgmine: Hegeli arvates ei ole filosoofiline tõde väljendatav ühe lause või propositsiooniga, vaid see nõuab tervet väidete jada, kusjuures mõistete määratlused selles väidete jadas peavad suutma teiseneda --- nii nagu kirjandusliku jutustuse käigus võivad teiseneda tegelaste iseloom ja arusaamine asjadest . Lisaks neile kahele omadusele on narratiivile iseloomulik talle omaste struktuurielementide abil (...) loodud terviklikkus, mis võimaldab tal anda edasi sellist mõtet, mis ei sisaldu üheski narratiivi moodustavas lauses üksikult võetuna. Need kolm omadust võimaldavad Hegeli "dialektilisele" meetodile narratiiviteooria vahenditega uut valgust heita ja spekulatiivse tõe loomust paremini mõista. The paper discusses the nature of Hegel's dialectical method and criticizes its wide-spread interpretation according to the thesis-antithesis-synthesis formula. It is argued that there is no evidence of triadic structures in Hegel's works. Rather, the elements or "determinations" ) that make up the body of Hegel's texts, are organized as "series" that form circles, in which, as Hegel maintains, the last element leads us back to the first. If synthesis means creating something new by using the initial elements then it is problematic whether anything becomes synthesized in Hegel texts. The paper argues against interpreting the every third element of the series or the end-points of the series as synthetic unities. Instead, the paper proposes that Hegel's speculative method uses the form of narrative for creating a vessel that is able to express the "speculative truth" which is "fluid" and which requires a "plastic" form of presentation. Narrative can accomplish what a singular proposition and a deductive system cannot, because it consists of a series of claims that is able to express the movement of what is said in each claim, and because its ending creates a point at which the story as a whole obtains a meaning that is not expressed in any particular sentence constituting the story. (shrink)