Abstract
У статті здійснено аналіз провідних концепцій російської софіології – трансформації «теорії всеєдності» В. Соловйова. Російський спосіб філософствування постає як несвідоме міфологізування, де в підсумку Софія виступає як персоніфікація Космосу – опозиція вселенському Хаосу, що є загальним місцем усіх зазначених концепцій. Проте опозиційні категорії космосу – хаосу є характерним маркером «священного» міфу. Отже, російська інтелектуальна думка, занурившись у Софію, створила інваріант софіології як топос міфопоетики, що розроблялася у формі авторського (вторинного)міфу. Специфічна російська софіологія постала як реакція на політичні події усвідомленого «есхатологічного» кінця «русского міра» напередодні його краху на тлі революційних змін 1917 р.