У дослідженні на прикладі Донбаського регіону проаналізовано феномен регіональної ідентичності, яка моделюється на прорадянській «класовій» ідеології; йдеться про експансію її носіїв, щодо підпорядкування гуманітарного простору України. Політичні та медійні міфи, що є технологічними маніпуляціями, зумовлюють тривалий процес сепарації Донбасу. Нині, зокрема внаслідок російської агресії, щодо майбутнього регіону є повна невизначеність, проте його адаптація у межах України можлива лише за умов деіндустріалізації та деконструкції технологічної/антиукраїнської міфології.

У статті здійснено аналіз провідних концепцій російської софіології – трансформації «теорії всеєдності» В. Соловйова. Російський спосіб філософствування постає як несвідоме міфологізування, де в підсумку Софія виступає як персоніфікація Космосу – опозиція вселенському Хаосу, що є загальним місцем усіх зазначених концепцій. Проте опозиційні категорії космосу – хаосу є характерним маркером «священного» міфу. Отже, російська інтелектуальна думка, занурившись у Софію, створила інваріант софіології як топос міфопоетики, що розроблялася у формі авторського (вторинного)міфу. Специфічна російська софіологія постала як реакція на політичні події усвідомленого «есхатологічного» (...) кінця «русского міра» напередодні його краху на тлі революційних змін 1917 р. (shrink)

«Крим як Храмова гора» – новітній дискурс, артикульований російським президентом Путіним як ідеологічне прикриття анексії Криму 2014 р., що виступає пролонгацією «кримського міфу». Зазначений міф представлений дискурсами «Легендарний Севастополь» у радянський та «Крим наш» у пострадянський періоди. Компенсаторні дискурси започатковано трагічними подіями Кримської війни (1853–1856 рр.) як сублімація посттравматичної ментальності, обумовлена низкою військових та політичних поразок Росії на території Кримського півострова. Експресивні репрезентації образу Севастополя через пісенний інтертекст, передусім, стосуються російської «сакральної географії». Таким чином, тривалий «севастопольський» дискурс структурувався як антиукраїнський, (...) що було очевидним, хоча й ігнорованим фактом з боку держави Україна. Загалом міфопоетика масової культури є проекцією ідеології, яка містить у собі арсенал архаїчних ментальних утворень: архетипів, концептів, семантичних опозицій. Так само сучасна політична міфологія уявляється відкритою системою, що оперує віртуальними категоріями. Їх вияв, інтерпретація та декодування в царині сучасного «кримського міфу» є метою пропонованого дослідження. (shrink)