Abstract

У статті продемонстровано, як влада, що є ім’ям, яким називають, впливає на пластичність ґендеру. Ставлячи за мету дослідити перфомативність як чинник пластичності ґендерної ідентичності, автори здійснили спробу визначити спосіб творення носія ґендерної ідентичності. Значну увагу зосереджено на протиборстві наділення та усвідомлення влади, що типізує ієрархічність відносин статей, а не ґендерів. Останні є наслідком «капілярного» характеру влади й інституціоналізують дискурсивні практики. Відтак здійснено спробу виявлення граматології ґендеру. Для цього використано класичні праці Дж. Батлер, П. Бергера та інших авторів, які були прихильниками пошуку коренів соціальних феноменів у реальності повсякденного життя. Виявлено, що наразі Україна перебуває на перехідному етапі на шляху до постмодернізму. Запропоновано концептуальну оптику бачення ґендеру як щоденно твореної ролі. Зроблено припущення, що суб’єктність виникає як механізм заперечення, за якого заперечуване зовнішнє стає критичною іманентною характеристикою. Досліджено, що пластичність ґендеру здобувається через проходження декількох етапів, зокрема в результаті міжсуб’єктної взаємодії через габітуалізацію, типізацію, інституалізацію та легітимацію. Доведено, що вирішенням кризи традиційної конотації ґендеру може бути громадянська просвіта, здатна подолати імплозію масової свідомості, яка вбирає наперед вироблені смисли без будь-якої рефлексії, не володіючи, за Ж. Бодріяром, ні атрибутом, ні предикатом, ні якістю, ні референцією. Однак якщо замість «ментального вірусу» запустити системну протиотруту, то можливо домогтися зміни парохіально-ґендерного сприйняття. Прийнявши дискурсивний характер ґендеру та матеріалізм його диспозитиву, «Її історія» (HERstory) може віднайти свій голос, не перебуваючи по той бік «трансцендентної» «Його історії» (HISstory).