Abstract
Тема раціональності не є новою, але є надзвичайно актуальною.
На початку 21 століття змінюються ідеали і принципи філософських
та наукових досліджень. Наука тепер не стільки відштовхується від
емпіричних фактів, а оперує тими даними і фактами, які не доступні
емпіричному досвіду, безпосередньо не спостерігаються. До таких
теорій можна віднести теорії суперструн і теорію супергравітаціі.
Теоретичні дослідження розвиваються значно швидше за практичні ті,
що доступні досвіду. Таким чином формується нова раціональність в
філософії і науці. Досвід тепер не розуміється широко і універсально, а
більш характеризується як локальний, що має значення для якоїсь певної
ситуації чи обумовленого об’єкту. Такі погляди потребують свого нового
розуміння, дослідження, вони повертають нас до класичних уявлень про
раціональність, точніше до того, як її слід інтерпретувати сьогодні у
контексті соціального буття і знання, що постійно змінюється. Нове
повернення до класичної філософської предметності: істини, добра,
краси потребує свого пояснення в межах класичної раціональності.
Метою роботи є дослідження раціональності на її класичному етапі
розвитку, а також її вплив на соціальну філософію Нового часу.
Умоглядність сучасної науки тепер виражається у тому, що Всесвіт
розуміється як дещо єдине, а теоретична діяльність розуму стає
основним методом пізнання. Всесвіт існує не за механічними законам
Нового часу, а за більш складними і багаторівневими принципами. Але
звичайно поворот сучасної науки до античних принципів у пізнанні є
лише умовним. Цей перехід чи повернення більш нагадує гегелівський рух
духу від суб’єктивного через об’єктивний до абсолютного, де людське
знання пройшовши певні етапи свого розвитку знов повертається до
себе, але збагачене новим знанням і новим досвідом.