The present paper examines certain salient features of the his tory-memory-identity relation. The common feature underpinning most contemporary manifestations of the memory craze seems to be an insecurity about identity, an insecurity that generates an excessive pre occupation with 'memory'. In the face of memory's valorization, what should be the attitude of the historian? At the present moment there is a pathetic and sometimes tragic conflict between what 'memory' expresses and confirms, namely, the demands made by subjectivities, and the demand, (...) essential to any scientific discipline, for proof. The paper explores this conflict and argues that neither term can be reduced to the other. It suggests that one needs to conceptualize the field of history as involving inevitable limits to historical knowledge, such that both history and memory are seen as inadequate. In this way one avoids both the arrogance of a would-be definitive history and the 'arrogance of authenticity' that all too often accompanies claims for memory. (shrink)

сучасній суспільній думці феномен історичного ревізіонізму має, переважно, негативні ко- нотації. Одним з головних завдань історичної політики сучасних держав є заборона перегля- ду певних історичних інтерпретацій та оцінок, яка реалізується за допомоги так званих «меморіальних законів». Опікування формуванням бажаних репрезентацій минулого безпосередньо пов’язане з інтересами влади у власній стабілізації та підсиленні. Влада є функцією спільноти, ідентичність якої формується історично. Консолідація колективної іден- тичності через підтримання та відтворення спільних репрезентацій минулого є одним із інст- рументів зміцнення влади. В той же час (...) сам характер набуття людиною історичного досвіду, який є постійним опосередкуванням горизонту минулого сучасним, передбачає і реінтерпретацію цього мину- лого. Великі зрушення у досвіді поколінь, які відбуваються внаслідок певних соціальних змін, зумовлюють і новий погляд на минуле спільнот. У цьому сенсі якраз переосмислення та пере- писування історії стає необхідним для прояснення, поновлення, раціоналізації колективної ідентичності, яка проблематизується новим досвідом. Історична політика може як відповідати цій потребі трансформації ідентичності крізь переосмислення репрезентацій власного минулого, так і вступати у суперечність з нею. В ос танньому випадку трансльовані владою наративи починають конфліктувати з комуні- кативною пам’яттю покоління, що переживає зрушення у досвіді. Один із інструментів са мозбереження влади у цій ситуації — блокування історичного досвіду, що може мати різні фор ми. Кульмінацією такого блокування є «герметизація» часу, типова для тоталітарної дер- жави. Жива історичність досвіду, яка вимагає постійного переосмислення власної історично успадкованої ідентичності, підміняється штучною, застиглою у часі ідентичністю, яка са ме внаслідок цього свого характеру стає крихкою та приреченою на руйнацію. (shrink)