Classical Film Theory

Films frequently employ nicknames not only for villains but also for non-criminal characters. In this paper, I present a classification of nicknames used in films, along with various examples, mostly from crime-related films. I argue that the use of nicknames in films is important not for the sake of reference, but for the sake of an additional narrative told by the nickname as a shorthand description of a character's background (cf. Tony “Two-Toes”, “Dirty” Harry, “Doc” Erwin or “Hatchet” Harry Lonsdale). (...) The first role of nicknames is their use as a case of Russell's definite descriptions, which require context to be meaningful, in this case, the film story itself. Such descriptions do not need their object to necessarily exist, but they are still meaningful. This role will be tied to the pragmatic context employed. The second role of film nicknames is to concisely present the audience with a background story, by enriching the identity of a character with additional background information, without unnecessary storytelling. Such a device is connected to the philosophical theory of narrativism, providing an additional layer of the character’s identity. (shrink)

Статтю присвячено реконструкції узагальненої моделі твору декадентського кінематографа як стилізованого кінематографа moderne, що є яскравим прикладом застосування філософської інтерпретації до кінематографа і феномену кінореальності. Ця модель має такі рівні: морфологічний, стилістичний, інтертекстуальний, ритмічний, аудіальний, тактильний, монтажний, специфічно-антропологічний і специфічно-наративний.

У статті досліджено роль кіно у творчості Василя Герасим’юка. Простежено особливості використання кінематографічних прийомів, проаналізовано цитування кінокласики, розкрито значення постаті І. Миколайчука у текстах В. Герасим’юка. Розглянуто вплив «поетичного кіно» і особливо стрічки «Тіні забутих предків» на формування «карпатського тексту» поета.

У статті проаналізовано конструювання національно-культурної ідентичності в щоденникових записах Олександра Довженка. Cтратегія автора засновується на постійному відтворенні фрагментів минулого життя в Україні, чутливості до страждання її народу та каятті за «Україну в огні». Майбутнє співвідноситься з радянською ідеологією, минуле – з національним, і ці дві категорії є паралельними у щоденниках митця. Минуле перетворюється на травматичний спогад, котрий не має шансів на становлення в майбутньому, оскільки він перекривається радянською ідеологією.

This paper examines the interplay of semantics and pragmatics within the domain of film. Films are made up of individual shots strung together in sequences over time. Though each shot is disconnected from the next, combinations of shots still convey coherent stories that take place in continuous space and time. How is this possible? The semantic view of film holds that film coherence is achieved in part through a kind of film language, a set of conventions which govern the relationships (...) between shots. In this paper, we develop and defend a new version of the semantic view. We articulate it for a pair of conventions that govern spatial relations between viewpoints. One such rule is already well-known; sometimes called the "180° Rule," we term it the X-Constraint; to this we add a previously unrecorded rule, the T-Constraint. As we show, both have the effect, in different ways, of limiting the way that viewpoint can shift through space from shot to shot over the course of a film sequence. Such constraints, we contend, are analogous to relations of discourse coherence that are widely recognized in the linguistic domain. If film is to have a language, it is a language made up of rules like these. (shrink)