Про істину, пізнання і традицію [З приводу книжки:] Ушкалов, Леонід. Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди. Вид. 2-е (Київ: Дух і Літера, 2017), 368 с. [Book Review]

Kyivan Academy:171-179 (2018)
Download Edit this record How to cite View on PhilPapers
Abstract
Яскрава модернова обкладинка книжки, яку присвячено далеко не новій темі, обіцяє щось революційне, нестандартне. Ім’я автора, знаного науковця, живить передчуття нових джерел, нових думок, точно сформульованих і підкріплених ґрунтовною науковою аргументацією. Проте від самого початку читання виникають певні перепони, а під кінець стає зрозумілим, що нова версія життя українського філософа приховує своєрідний «гадательний» смисл, який стосується не лише Сковороди і культури XVIII ст. Мова про ставлення до традиції, пізнання й істини у ширшому сенсі. Спочатку оглянемо форму і зміст книжки. У вступній частині під назвою «Prelude» на читача відразу чекають несподіванки. Розповідь про життя Григорія Сковороди, як і годиться, автор розпочинає з притчі про пустельника в «Silenus Alcibiadis», але раптом переносить нас у зовсім інший історичний світ. Тепер він розповідає про Олександра Потебню та подібність його думок і думок Сковороди. Чому книжку про філософа XVIII ст. треба починати з доведення подібності його думок до думок мислителя ХІХ ст.? Не дуже зрозуміло. Принаймні автор посилається на своє відчуття. І такий сюжетний хід мусить навіювати читачеві думки про історичну тяглість певних ідей. Серед цих ідей азначено такі: гостре відчуття богополишеності світу; панування «кривди» (с. 7); досягнення суспільної гармонії лише за умови чистоти сердець (с. 10); трактування серця як найглибшої основи людського буття (с. 10); нерозривний зв’язок пізнання речей і любові (с. 11); релігійне «підложжя» вчення обох мислителів (с.12); подібність теорії пізнання: пізнати світ можна шляхом пізнання себе і навпаки (с. 18); визнання символічності слова (с. 19); однакове розуміння структури слова і образу (с. 21); «нерівна рівність» як універсальний принцип (с. 24); «послідовний націоналізм», предтечею якого Потебня вважав Сковороду, і просвітницький пафос (с. 27). Згадка про «націоналізм» додає провокативності сюжету. А до питання про «просвітницький пафос» ми ще повернемося. Закінчує вступну частину висновок, що народ спить і його треба «розбудити». Очевидно, автор збирається пов’язати цю тему з філософією Сковороди, але не дає чітких пояснень з цього приводу. І претензій не висунеш, адже це не вступ до дисертації, а «prelude».
PhilPapers/Archive ID
BON-9
Revision history
Archival date: 2019-06-10
View upload history
References found in this work BETA

No references found.

Add more references

Citations of this work BETA

No citations found.

Add more citations

Added to PP index
2019-06-10

Total views
9 ( #40,025 of 39,980 )

Recent downloads (6 months)
9 ( #33,450 of 39,980 )

How can I increase my downloads?

Downloads since first upload
This graph includes both downloads from PhilArchive and clicks to external links.