Abstract

Яскрава модернова обкладинка книжки, яку присвячено далеко не новій темі, обіцяє щось революційне, нестандартне. Ім’я автора, знаного науковця, живить передчуття нових джерел, нових думок, точно сформульованих і підкріплених ґрунтовною науковою аргументацією. Проте від самого початку читання виникають певні перепони, а під кінець стає зрозумілим, що нова версія життя українського філософа приховує своєрідний «гадательний» смисл, який стосується не лише Сковороди і культури XVIII ст. Мова про ставлення до традиції, пізнання й істини у ширшому сенсі. Спочатку оглянемо форму і зміст книжки. У вступній частині під назвою «Prelude» на читача відразу чекають несподіванки. Розповідь про життя Григорія Сковороди, як і годиться, автор розпочинає з притчі про пустельника в «Silenus Alcibiadis», але раптом переносить нас у зовсім інший історичний світ. Тепер він розповідає про Олександра Потебню та подібність його думок і думок Сковороди. Чому книжку про філософа XVIII ст. треба починати з доведення подібності його думок до думок мислителя ХІХ ст.? Не дуже зрозуміло. Принаймні автор посилається на своє відчуття. І такий сюжетний хід мусить навіювати читачеві думки про історичну тяглість певних ідей. Серед цих ідей азначено такі: гостре відчуття богополишеності світу; панування «кривди» (с. 7); досягнення суспільної гармонії лише за умови чистоти сердець (с. 10); трактування серця як найглибшої основи людського буття (с. 10); нерозривний зв’язок пізнання речей і любові (с. 11); релігійне «підложжя» вчення обох мислителів (с.12); подібність теорії пізнання: пізнати світ можна шляхом пізнання себе і навпаки (с. 18); визнання символічності слова (с. 19); однакове розуміння структури слова і образу (с. 21); «нерівна рівність» як універсальний принцип (с. 24); «послідовний націоналізм», предтечею якого Потебня вважав Сковороду, і просвітницький пафос (с. 27). Згадка про «націоналізм» додає провокативності сюжету. А до питання про «просвітницький пафос» ми ще повернемося. Закінчує вступну частину висновок, що народ спить і його треба «розбудити». Очевидно, автор збирається пов’язати цю тему з філософією Сковороди, але не дає чітких пояснень з цього приводу. І претензій не висунеш, адже це не вступ до дисертації, а «prelude».