Ukrainian Philosophy

In this article the heritage of Hryhorij Skovoroda is considered from the metaphilosophical point of view. This point of view is useful because it allows seeing some syncretism as unity of philosophy, theology, religion, myth, and poetry in the heritage of Hryhorij Skovoroda. Therefore, the author stresses that when we analyze the Hryhorij Skovoroda’s heritage it is wrong to divide it into such parts as philosophy, theology, religion, myth, and poetry. This division doesn’t lead to the whole understanding of Hryhorij (...) Skovoroda’s personality and works. The author argues that Hryhorij Skovoroda is the follower of Philosophia Perennis’ tradition, which is characterized by syncretism. Such syncretism of the Skovoroda’s heritage is neither bad nor good. We see the unique unity of philosophy, poetry, religion and mythology in the Skovoroda’s life and in his works. The author argues that such unity is useful for the deeper understanding of the world and a human being. Syncretic unity of Skovoroda’s worldview helps to overcome the different oppositions of classical philosophy (subject-object, inner-external, immortal-mortal, natural-supernatural, human-divine, relative-absolute etc.). We live in the times of analysis and fragmented world. Therefore syncretism is very hard to understand. In order to understand syncretism we should return to synthetic thinking, we should rediscover the synthetic function of our consciousness. The life and the works of Skovoroda show us how a human being can think synthetically and regain the whole worldview. The whole worldview helps live in the harmony with others and nature. This harmony is very needed in our times of “moral blindness” (Zygmunt Bauman), decay of traditions, which were oriented us towards common values. Keywords:, metaphilosophical approach, unity of opposites, mythopoesis, syncretism, synthesis of philosophy and religion, vocation. (shrink)

Russophilism and Misunderstanding Ukraine (Review: Olga Onuch and Henry Hale. The Zelensky Effect. London: Hurst and Co., 2023; Dominique Arel and Jesse Driscoll. Ukraine’s Unnamed War. Before the Russian Invasion of 2022. Cambridge: Cambridge University Press, 2023).

This research is an attempt to address the issue of evil in the context of Russia’s war against Ukraine in an analytical way, trying to specify what evil is and check whether this or that feature of evil is applicable to the reality of the war. It is argued that there are the following three conditions that are separately necessary and jointly sufficient for the characterization of something or somebody as evil: the phenomenon needs to be the result or the (...) source of (1) wrongful acts of action or inaction that (2) lead to the ruination of lives of other people and (3) are either planned or foreseen or being the results of willful blindness about consequences of the acts. The research gives arguments in favor of the thesis that many acts of a significant part of the people of contemporary Russia show the abovementioned features. Moreover, it is argued that their evildoing is also characterized by regularity. Then it is argued that evil in Russia’s war against Ukraine exists in the following three modes: the factual evil (acts of ruining lives), the active evil (initiators and implementers of ruining lives and those who actively support them) and the passive evil (those who do nothing to stop the acts that are ruining lives). (shrink)

The relevance of this research has been caused by the return of “war” as a central subject of thought to the attention of European thinkers. The complexity of this subject requires special attention to the methodological aspects of its cognition. The purpose of our research is to find effective epistemological means for transferring the immediate experience of war into the sphere of rational thinking and knowledge because this article focuses on the analysis of the specifics of thinking about war in (...) one’s own country. The results of the study show that thinking about the war “from the inside of war” differs from the “external view” as it is built on personally experienced feelings. This article argues that the immediate experience of war is not an obstacle for the process of cognition but, on the contrary, is a prerequisite for having a close view of the factual reality of war. Also, this research argues that for the thinker of a country waging a just defensive war, a true interpretation of the reality of war is an effective means of countering the enemy. This article proposes the use of Heinrich Rickert’s theory of the ordering of the chaos of sensations through concept formation and the further systematization of the formed concepts. This is because this theory is one of the means of transferring the experience of war into the sphere of rational thinking. Furthermore, this article demonstrates the application of this theory when dealing with the feeling of encountering evil. The concept of three modes of evil (factual, active, and passive) is proposed, and its applicability for characterizing Russia’s military actions against Ukraine is demonstrated. In addition, the idea of collective and personal responsibility of the citizens of the Russian Federation for the war their state unleashed against Ukraine was elaborated through the means of philosophy. In particular, the applicability of Karl Jaspers’ theory regarding the political, moral, and metaphysical guilt of the aggressor nation is shown in relation to the people of contemporary Russia. Throughout this review, two types of toleration of war by Russian citizens are distinguished. Also, three conclusions were drawn from the obtained results. First, thinking about war in one’s country make one capable of taking into consideration data that researchers “outside the war” do not have. Secondly, the main methodological difficulty of thinking about the war in one’s own country is the search for a reliable means of transferring the sensations from experience into a rational and clearly articulated system of concepts. Thirdly, using the methodological tools of H. Rickert and K. Jaspers, one can effectively start to research complex aspects of this war such as the essence of the actions committed by the invaders and the question of their guilt. (shrink)

This article adds to the existing descriptive and generalizing studies of the specifics of Ukrainian philosophy an attempt to analyse it. This study examines in which aspects philosophy can be carried out as a national tradition of philosophizing. It is argued that the national peculiarities of philosophy can manifest themselves in the choice of (1) the topic of philosophizing, (2) the standards of logical rigor of philosophical thinking, and (3) certain philosophical methods and forms of thought development. Linguistic and geographical (...) criteria for determining belonging of a philosopher to a national philosophical tradition are analysed and the heuristic limits of these criteria are shown. It is argued that not only personal, but also national peculiarities of this or that philosophizing may exist. These national peculiarities must be connected with the historically formed cultural traditions of this or that nation, in particular with the existing practices of the functioning of philosophy in the society and in its education system. It is also shown that the formation of national specificity of one or another philosophizing is caused by the challenges a given nation faced during its historical development. The study argues that there are two features, the combined presence of which is the sufficient condition for determining any philosophical thought as a Ukrainian philosophical thought. First, this thought must be created in the context of Ukrainian traditions of philosophizing, which manifests itself in using certain philosophical methods and forms of thought development. Second, this thought must be a response to the historical challenges the Ukrainian people faced. It is suggested that not all manifestations of philosophizing in Ukraine can be called Ukrainian philosophical thought. Those manifestations, which do not suffice both the first and the second of the mentioned features, are suggested to be labelled as "philosophy in Ukraine" and not as "Ukrainian philosophy". The study shows that the national specificity of philosophizing manifests itself most clearly in such philosophical areas as political philosophy, social philosophy, and ethics. This study also determines what unites Ukrainian philosophy with European philosophy. (shrink)

Using an intersectionalist analysis, Hinther recounts efforts by Canada’s Ukrainian minority to build an ethnically distinct leftist movement. Opposed from without by both left-wing internationalists and right-wing nationalists, and hobbled from within by stubborn gender and generational inequalities, the movement finally lost its radical political momentum and so took up its allotted place in Canada’s polite multicultural mosaic. (Published in the series “Studies in Gender and History,” University of Toronto Press, 2018.).

У статті проаналізовано кириличний рукопис богословської праці Йоана Дамаскіна з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Пам’ятка походить зі збірки Києво-Софійського монастиря, давно введена у науковий обіг і відома дослідникам. Підготовку редакції твору, що постала внаслідок доповнення тексту за латинським та грецьким виданням, пов’язують з волинським гуртком російського емігранта князя А.М. Курбського в Миляновичах чи в Ковелі, і вона отримала статус одного з нечисленних автографів цього книжного осередка. Рукопис написано кількома канцелярськими курсивними почерками, характерними для тогочасної руськомовної ділової документації (...) з українських теренів. Пам’ятка містить сліди редакційної, перекладацької і коментаторської роботи в незавершеній стадії. Комплекс її кодикологічних, текстологічних і філігранологічних ознак насуває питання про ще один книжний осередок 1570-х — 1580-х рр., вірогідно, на волинських теренах, відмінний від гуртка Курбського, учасники якого займалися перекладом і редагуванням найпопулярніших богословських праць. Було здійснено спробу зблизити рукопис за характером написання з канцелярською документацією, зокрема, з Володимирськими ґродськими книгами, а також виявити інші рукописні пам’ятки, близькі до нього за тематикою, часом та формою написання. У ширшому контексті дослідження особливостей рукопису Йоана Дамаскіна та інших пам’яток спонукає до постановки питання про те, чи не постали ці тексти в процесі функціонування тогочасних освітніх осередків у канцелярському середовищі. (shrink)

In response to Anderson and Arzyutov’s paper, I argue that ambiguities in the Russian social-scientific concept of “etnos” reveal its place in what I call a “field style” for thinking and doing science. Tolerance for ambiguity is, I suggest, a methodological strength of the field sciences. I support these reflections by also addressing the etnos concept’s origins in the complex history of Ukrainian nationalism.

Підставою для написання статті стало віднайдення Людмилою Посоховою нотного канта з рукопису, який тривалий час вважали втраченим. Унікальність цієї пам’ятки, датованої 1706 роком, полягає у тому, що це єдиний збережений нотний зразок зі шкільних вистав ранньомодерної доби в українських православних навчальних закладах. Решта музичних творів такого типу дійшли до нас без нот, лише з вербальним текстом. Найвірогіднішим автором (авторами) канту був хтось із викладачів або студентів класу риторики. Дослідження нотного рукопису в контексті історії музичної культури Чернігівського колеґіуму дозволяє припустити, що (...) кант виконували у супроводі або одного музичного інструменту (лютні), або цілого інструментального ансамблю. Крім аналізу музично-теоретичних та структурних особливостей твору, у статті наведено відомості про співаків чернігівських архиєпископів, студентів-співаків, про гру студентів на різних музичних інструментах, а також про музичну практику мандрівних гуртів. (shrink)

Статтю присвячено аналізові церковно-музичних книг василіянських монастирів Руської провінції другої половини XVIII — початку ХІХ ст. На підставі монастирських інвентарів висвітлюється діяльність друкарні Почаївського василіянського монастиря, яка, серед іншого, спеціалізувалася на виданні музичних книг, зокрема Ірмолоїв— поліжанрових збірників, що властиві українському типові церковно-співочої книги. У статті наголошено також на ролі Василіянського Чину в поширенні західно-християнських культурних впливів упродовж другої половини XVIII cт.

У розвідці проаналізовано рукописні примітки з книг львівського бернардинця Норберта Ґоліховського. Книги зберігаються у Науковій бібліотеці ЛНУ імені Івана Франка. Як авторські примірники, ідентифіковано 11 книг у 10 томах. Встановлено час створення рукописних приміток та ідентифіковано книги, на які Норберт Ґоліховський посилається у примітках. У додатках опубліковано примітки, що містять біографічну інформацію, підтверджують провінієнцію книг, вклеєні до книг фотографії автора та молитву на вшанування бернардинського блаженного Владислава з Ґельньова.

Book review: Sheretiuk, Ruslana, and Stokolos, Nadiia. «Pietas et Litterae» («Blahochestia ta Osvita»). Kulturno-osvitnia diialnist ordenu piariv na Volyni (kinets XVII — persha tretyna ХІХ st.) (Rivne: O. Zen, 2018), 289 s.

Рецензія на книгу: Склокін, Володимир. Російська імперія і Слобідська Україна у другій половині XVIII ст.: просвічений абсолютизм, імперська інтеграція, локальне суспільство (Львів: Видавництво УКУ, 2019), 268 с.

У статті розглянуто один із аспектів надзвичайно широкого інтертекстуального поля прози Віктора Домонтовича. Поняття зради й відступництва письменник інтерпретує у різних контекстах і в різному історичному антуражі. Зокрема в оповіданні «Апостоли» він своєрідно представляє проблему віри й довіри, вводячи у євангельський сюжет ще й тему знання, роздуми про побутування релігії й віри у добу раціоналізму й скептицизму. Страждаючи від роздвоєності й сумнівів, герої цього письменника згодні відповідати за наслідки лише власного вибору. Домонтович демонструє трагічні наслідки ситуації, коли людина бере на (...) себе функції Бога й відповідальність за вдосконалення світу. (shrink)

The archive discovery, manuscript «Notes for the history of Malorossia» («Zapiski dla istorii Malorossii») composed by Ilia Fedorovich Timkovskii (Илья Федорович Тимковский, 1773–1853), was initiated by its author in 1849, yet it was never finished. Like the majority of Timkovskii’s compelling written heritage, the «Notes» were overpassed by the researchers, even though such prominent figures in social science as Ilia Fedovorich’s own nephew Mikhail Maksimovich, Nikolai Shugurov, and Vladimir Naumenko wrote about Timkovskii. Unlike his impressive intellectual and social activity that (...) surpassed the boundaries of his professional mandate (as lawyer, educator, literary scholar, etc.), his historiographical image remains fragmented and partial. Specifically, historiography is scarce as to the role Timkovskii played in facilitating the emergence of Ukrainian historical-cultural space, historical consciousness and knowledge, as well as in creating conditions for development of Ukrainian historic writing. Meanwhile, persisting documentary sources from Tikovskii’s archive, along with his egodocuments that were published in the 19th century, allow to fill this void. The structure of this publication is determined by aforementioned historiographical factors and the intent to introduce new historical sources into scholarly practice. This article includes only the first part of the publication. As such, it provides the introduction into the biographic context of the author of the «Notes», and focuses on his vision of the meaning of history and heritage. It follows the evolution of his idea to write a historical composition through the documents, as well as «external» reasons that caused him to stop working on the «Notes». The second part of the publication (in the next issue of Kyivan Academy), along with the original text of «The Notes for the history of Malorossia», will include the analysis of the sociocultural and source study context within which the «Notes» were created, as well as historical views of the author, and the relationship between his memoirs and historical writing. (shrink)

У статті узагальнено історико-культурологічний досвід ролі і значення національної еліти князівських династій Рюриковичів, володарів Київської Русі та Чернігово-Сіверської гілки Ольговичів, Давидовичів у створенні одного з найбільших у Європі державного об’єднання Київська Русь. Основою збереження своїх територіальних володінь князями були українські традиції сімейного розподілу майна. Системний розподіл престолонаслідування серед нащадків Рюриковичів відбувся після заповіту Ярослава Мудрого, тобто набув соціально-правової норми, названий «лествичним» порядком. Система передбачала успадкування майна дітьми від старшого до молодшого брата, зокрема коли старший князь чернігівський здобував Київ – до (...) Чернігова переходив князь новгород-сіверський, такі переходи відбувалися по лінії брата, спочатку серед старшої лінії, а потім – молодшої. Вони з часом трансформувались у національні традиції сімейного права, що закріплені Цивільним кодексом України. (shrink)

Стаття містить аналіз дев’яти українських гомілій XVII ст., присвячених Успенню Богородиці, — проповідей Лазаря Барановича, Йоаникія Ґалятовського, Леонтія Карповича, Антонія Радивилoвського, Кирила Транквілліона-Ставровецького та Симеона Полоцького. Проповіді Полоцького розглядаються як приклад текстів, написаних для московської публіки автором, вихованим у мультиконфесійному середовищі Речі Посполитої. Авторка зосереджує свою увагу на біблійних цитатах (особливо з Пісні над Піснями 6,9 та Одкровення 12), зокрема на їхніх літургійних і позалітургійних джерелах. У статті сформульовано гіпотезу, згідно з якою руські проповідники часто запозичували образи Богородиці з західних (...) гомілетико-літургійних творів, що підтверджує низка текстуальних запозичень із творів католицької екзегетики, наприклад, Корнелія а Ляпіде, св. Бернарда та св. Бонавентури. Аналіз образу Богородиці здійснено в контексті співвідношення православ’я (включно з візантійською й ісихастською гомілетічною традицією) і католицизму в Україні XVII ст. (shrink)

У статті простежено обставини виникнення і розвитку маргінальної культури. Виявлено, на підставі чого з’являються проблеми маргінальної особистості. Розглянуто спосіб розуміння, розмежування і трактування явища маргінальної особистості в процесі крос-культурних контактів і асиміляції. На основі проведеного дослідження проаналізовано співвідношення понять «маргінальна особистість» і «стратегії акультурації» у реаліях сучасної міжкультурної взаємодії в Одеському регіоні; чинники, що впливають на вибір стратегії акультурації.

This study focuses on nuclear tourism, which flourished a decade ago in the Exclusion Zone, a regimented area around the Chornobyl Nuclear Power Plant (Ukraine) established in 1986, where the largest recorded nuclear explosion in human history occurred. The mass pilgrimage movement transformed the place into an open air museum, a space that preserves the remnants of Soviet culture, revealing human tragedies of displacement and deaths, and the nature of state nuclear power. This study examines the impact of the site (...) on its visitors and the motivations for their persistence and activities in the Zone, and argues that through photography, cartography, exploration, and discovery, the pilgrims attempt to decode the historical and ideological meaning of Chornobyl and its significance for future generations. Ultimately, the aesthetic and political space of the Zone helps them establish a conceptual and mnemonic connection between the Soviet past and Ukraine’s present and future. Their practices, in turn, help maintain the Zone’s spatial and epistemological continuity. Importantly, Chornobyl seems to be polysemic in nature, inviting interpretations and shaping people’s national and intellectual identities. (shrink)

У статті здійснено спробу простежити генеалогію російського пропагандистського сюжету про «поїзд дружби» від інформаційного приводу до фейкової новини та від фейкової новини до сталої частини канону, послуговуючись яким, російська пропаганда говорить про анексію Криму. За допомогою понять інтеграційної та агітаційної пропаганди Жака Еллюля проаналізовано, у чому саме полягає пропагандистський потенціал цього сюжету. Досліджено, яким чином кінематограф перетворив фейкову новину, покликану налякати та мобілізувати населення, на стійкий пропагандистський сюжет зі сталим набором елементів. Оцінено перспективи його подальшого використання російською владою при спробах (...) розповісти тим чи тим способом про окупацію Криму. (shrink)

Статтю присвячено сакральним мотивам у поезії М. Вінграновського. Розглянуто правопис слова «Бог» у ранніх і пізніших поезіях автора, вказано на тексти з релігійною образністю і тематикою (зокрема проаналізовано неопубліковані рукописи). Наведено свідчення сучасників поета про його стосунки з Богом. Зроблено спробу показати, що засвідчена заангажованість М. Вінграновського в релігійний дискурс дає підстави розгортати інтерпретацію його поезій також і в межах цього дискурсу, зокрема – в аспекті поєднання однини і множини на мовному рівні, а також в аспекті відчуття загальної всеєдності як (...) складника переживання всеприсутності Бога, яку засвідчують різні релігійні традиції. (shrink)

У рамках підвищення кваліфікації (стажування) автор ознайомилась зі специфікою викладання музеологічних дисциплін у низці закладів вищої освіти України та наголошує як на важливості музеологічної освіти для наукових працівників музею, так і на необхідності удосконалення змісту, форм і методів цієї освіти. Розробка методики викладання музеологічних дисциплін є на сьогодні вкрай необхідною.

Яскрава модернова обкладинка книжки, яку присвячено далеко не новій темі, обіцяє щось революційне, нестандартне. Ім’я автора, знаного науковця, живить передчуття нових джерел, нових думок, точно сформульованих і підкріплених ґрунтовною науковою аргументацією. Проте від самого початку читання виникають певні перепони, а під кінець стає зрозумілим, що нова версія життя українського філософа приховує своєрідний «гадательний» смисл, який стосується не лише Сковороди і культури XVIII ст. Мова про ставлення до традиції, пізнання й істини у ширшому сенсі. Спочатку оглянемо форму і зміст книжки. У (...) вступній частині під назвою «Prelude» на читача відразу чекають несподіванки. Розповідь про життя Григорія Сковороди, як і годиться, автор розпочинає з притчі про пустельника в «Silenus Alcibiadis», але раптом переносить нас у зовсім інший історичний світ. Тепер він розповідає про Олександра Потебню та подібність його думок і думок Сковороди. Чому книжку про філософа XVIII ст. треба починати з доведення подібності його думок до думок мислителя ХІХ ст.? Не дуже зрозуміло. Принаймні автор посилається на своє відчуття. І такий сюжетний хід мусить навіювати читачеві думки про історичну тяглість певних ідей. Серед цих ідей азначено такі: гостре відчуття богополишеності світу; панування «кривди» (с. 7); досягнення суспільної гармонії лише за умови чистоти сердець (с. 10); трактування серця як найглибшої основи людського буття (с. 10); нерозривний зв’язок пізнання речей і любові (с. 11); релігійне «підложжя» вчення обох мислителів (с.12); подібність теорії пізнання: пізнати світ можна шляхом пізнання себе і навпаки (с. 18); визнання символічності слова (с. 19); однакове розуміння структури слова і образу (с. 21); «нерівна рівність» як універсальний принцип (с. 24); «послідовний націоналізм», предтечею якого Потебня вважав Сковороду, і просвітницький пафос (с. 27). Згадка про «націоналізм» додає провокативності сюжету. А до питання про «просвітницький пафос» ми ще повернемося. Закінчує вступну частину висновок, що народ спить і його треба «розбудити». Очевидно, автор збирається пов’язати цю тему з філософією Сковороди, але не дає чітких пояснень з цього приводу. І претензій не висунеш, адже це не вступ до дисертації, а «prelude». (shrink)

Статтю присвячено проблемі конструювання суб’єкта в ліриці Мар’яни Савки з погляду взаємодії Я/Іншого, що є однією з найбільш характерних рис поетики дев’яностників. Суб’єкт лірики в поезії дев’яностників мовить із перспективи приватного досвіду, оскільки саме приватне є точкою відліку в осмисленні колективного культурно-історичного досвіду. Інтермедіальні сюжети в ліриці Савки дають можливість суб’єкту лірики побачити й пізнати себе крізь проекцію мистецького твору. Тілесний, приватний досвід суб’єкта є рамкою осмислення досвіду Іншого – саме так конструюється комунікативна пам’ять у ліриці Мар’яни Савки.

У статті наведено результати дослідження функційного призначення топоніма Москва в українському поетичному дискурсі від давньої доби до сьогодні. Визначено, що найважливіша його функція – ідеологічна, вона є різновекторною та безпосередньо пов’язана з авторською оцінкою. Конотації власної назви Москва детерміновані інтерлінгвальними чинниками та мають великий діапазон – від максимально меліоративних до максимально пейоративних.

У статті розглянуто те, яким чином праця сексуалізується в радянському уявному і яким чином у фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова здійснено культурну операцію дезідентифікації із офіційною радянською трудовою пропагандою, яка ґрунтувалась на прихованій операції ототожнення сексуального і трудового лібідо. Таким чином було включено фільм «Тіні забутих» у генеалогію радянських режимів репрезентації праці, що дало змогу розширити звичний інтерпретативний контекст цього фільму, який зазвичай обмежується питанням національної ідентичності.

The article is devoted to the review of history of homiletics as a science in the Kyiv theological tradition. On the basis of the analysis of the first domestic work on the theory of the sermon, made by Yoanykyi Haliatovskyi, process of influence of the Catholic baroque sermon on original homiletics in Kyiv in 17th century is shown. The article also analyzes homiletic views of an archbishop Theofan Prokopovych, who sought to reform the domestic church sermon, depriving it of the (...) extremes of Baroque literature. The author discusses contribution of professors Yakiv Amfiteatrov and archpriest Nazariі Favorov to homiletics as a science in Kyiv Theological Academy in 19th century. Special attention is paid to the analysis of the Professor Vasyl Pevnytskyi’s views who criticized the traditional approaches in Orthodox homiletics. In particular, Professor Pevnytskyi rejected the view on homiletics as a purely practical discipline, designed to provide students with knowledge about the preparation and delivery of the sermon. He believed that homiletics should not teach the method of preparing a sermon, but morally educate preachers. Pevnytskyi offered to rename homiletics to “spiritual literature” and introduced a historical method in its teaching. The course of “spiritual literature” had to show students how the living word influenced people and changed the world. Consequently, homiletics should turn into an analytical history of spiritual literature. The poetics shares the opinion of a number of Protestant theologists that success of the sermon does not depend on the perfection of its external form, but on how deeply a preacher captures the truth. He attributed the decisive feature of the preaching word not to abstract rules of drafting and preaching, but to a special inner inspiration (“animation”) of the preacher. Similar opinions were observed, in particular, in Protestant thinkers such as Philip Jacob Schpener, Franz Theremin, and Friedrich Schleiermacher. Prof. Pevnytskyi tried to creatively rethink their ideas. An alternative to scholasticism he saw in the holy tradition. It was on the foundation of patrician homiletic heritage that Pevnytskyi aimed to build a new course in homiletics. (shrink)

У статті розглянуто інтертекстуальне тло в романі Сергія Оксеника «Вбивство п’яноï піонерки». Ідеться про використання художньоï літератури, кіно і пісень як джерела зображення ретрочасу. Виявлено, що система мікротекстів в основному тексті відображає атмосферу 1960-х років. Проаналізовано цитати, алюзіï, стилізацію як прийоми для художнього конструювання суспільних і моральних проблем того часу. Визначено, що цитування чужих текстів у романі забезпечує своєрідну поліфонічність основного тексту, увиразнює часовий пласт мистецьких пріоритетів і рівня культури персонажів. Використовуючи чужі тексти, автор розраховував на ерудицію і мистецькі уподобання (...) читача, зробив натяки на характери відомих героїв літератури, кіно та естради. Вказано на те, що завдяки інтертексту у площині постпам’яті активізовано промовисті деталі, відчуття та емоціï, які розвінчують радянський міф і пояснюють проблеми сучасного українського суспільства. (shrink)

The focus of this article is the global and European experience of the reception, assimilation, and social application of the Bible, reproduced in the works of a number of prominent Kyiv Theological Academy (KTA) representatives from the second half of the 19th and early 20th centuries. The analysis specifically covers the works of professors Stefan Solskyi, Kharysym Orda, Nikolai Drozdov, Afanasii Bulgakov, Mykola Makkaveiskyi, Vasylii Pevnytskyi, Arsenii Tsarevskyi, Volodymyr Rybinskyi, Dmytro Bohdashevskyi, and Aleksandr Glagolev. The author uses the metaphor of (...) the Biblical world to describe the historically developed spiritual and cultural component of the European world, for which the Bible played the role of a normative and symbolic core. Affiliation with the Biblical world — as a way of broad social application of the Bible and assimilation of the norms and public behaviors sanctioned by this text — was and still is a stable symbolic marker as well as a cultural and ideological factor of integration with European civilization. The historical panorama of the reception of Biblical knowledge and the inculturation of Biblical morality by Christianized nations, reproduced in the writings of Kyiv academics, is presented as a field of centuries-old intercultural contacts and active inter-confessional interaction, and as an important ideological and moral factor of the socio-political integration and development of civil society. The issues addressed by Biblical studies in Europe and the rest of the world and considerations and solutions prompted by these issues proved to be fruitful for both the academic research and public practices in which academics of the Kyiv Theological Academy were engaged. The past and modern foreign experience related to the inculturation of the Bible was interpreted by the Kyiv researchers in the local context, more specifically, in the modernization attempts of the 19th and early 20th centuries. Therefore, the reflection of European and worldwide experience, though not fully implemented, was productive and was a potential factor that could have contributed to the European modernization of Kyiv cultural and religious life of the time and its integration into the global Biblical World. (shrink)

У статті з’ясовано проблему контекстної логіко-інтелектуальної експресивності та входження її до сфери категорії регулятивності. Із цією метою експресивність проаналізовано у двох її виявах – інгерентному та адгерентному. Доведено, що адгерентні експресивні засоби – стилістичні прийоми – беруть активну участь у регулюванні читацької діяльності. Продемонстровано інклюзивні відношення між експресемами та регулятемами, окреслено ядерно-периферійний ресурс регулятивних засобів.

У статті проаналізовано категорію дикості в поезії Олега Лишеги. Екокритична категорія дикості – як протилежність до цивілізованого, обжитого, людського – дає змогу окреслити основні ознаки лісу у поезії Лишеги як дикого, непередбачуваного, тваринного, магічного простору. Близька взаємодія суб’єкта лірики із лісовим ландшафтом створює глибшу ідентичність дикого лісу, який, отримавши голос, промовляє у тексті. Надзвичайно важливим для поета є збереження неприрученості, гармонійне співіснування світу природи і світу людей.

Based upon the Ukrainian hierarchs’ epistolary legacy, the article analyzes characteristic features of Kyiv-Mohyla Academy intellectual space, which was created by Academy alumni of different generations and various hierarchy levels. The author establishes that the closest relations were between correspondents belonging to the same or almost same hierarchy level and who were bonded together by the Kyiv-Mohyla Academy educational system and school comradeship, eventually obtained high positions in the hierarchy. Communication within the boundaries of individual centers (the Kyiv-Mohyla Academy, the (...) Kyiv Pechersk Lavra, collegiums in Chernihiv, Kharkiv, and Pereiaslav, seats of Ukrainian bishops in Russia, etc.) depended on specificity of the environment. Predominant themes encountered in the letters of the Ukrainian bishops included needs of the alma mater, the Kyiv Academy, and the collegiums. The correspondence addressed issues of their legal status, academic staff, financial support, as well as the literary work and publishing activities of the hierarchs. (shrink)

Статтю присвячено питанню культури часу в тибетському буддизмі. Як об’єкт дослідження обрано вчення про час – Калачакру та його традицію текстів. Проведено спробу культурологічного аналізу впливу доктрини Колеса Часу на всі сфери життя традиційної буддійської спільноти тибетського походження, зокрема прояви цього впливу у науковій думці, релігійній практиці, мистецтві. Акцентовано увагу на спільному ядрі буддійської та бонської версії походження вчення; складено хронологічну послідовність виникнення базових текстів і коментарів, виділено основні етапи поширення вчення; проведено огляд структури концепту часу та її кореляцію з (...) календарною культурою, що уособлює мала буддійська наука «чорних» і «білих» розрахунків. Як ілюстрацію практичного застосування Калачакри презентовано основні тексти із розрахунків традиційної тибетської астрології. (shrink)

Середньовічний світогляд бачить всесвіт як двоїсту систему духовного та земного. Така структурна особливість реалізується у літературних текстах за допомогою різних видів топосів. Острів, пустеля, місто, а також печера – всі вони виконують у тексті роль множинних просторів. -/- Києво-Печерський патерик не лише відобразив світоглядну парадигму XI–XVII ст., а й зберіг художні функції простору печери, що були успадковані від античності й трансформувались з огляду на запити середньовічної ідеології.

У статті розглянуто стратегії, тактики та прийоми, які використовує мовна особистість. Дослідження їх є одним з етапів моделювання дискурс-портрета мовної особистості, що узагальнює дані стосовно прагматичної, семантичної, сигматичної та синтактичної координат розгортання дискурсу. На прикладі аналізу есе О. Забужко «Ціна ВінніПуха» продемонстровано процедуру дослідження стратегій, тактик та прийомів мовленнєвої діяльності. Визначено лінійні та ієрархічні стратегії, тактики та прийоми на рівні кожної з координат.

У статті проаналізовано значення розуміння власної освіти для побудови ідентичності на прикладі італійських гуманістів першої половини XV ст., які позиціонували себе як автодидакти (самоучки). Автор вважає, що саме в цей час унаслідок дії цілого комплексу причин формуються передумови для виникнення явища автодидактів, яке остаточно виокремилося вже у Новому часі. Гуманісти у такий спосіб ставали в опозицію до тогочасних знання, освіти, пізнання, реалізовуючи самопрезентацію. Гуманістів приваблювали певні особливості статусу автодидакта, які давали їм змогу почуватися незалежними від усталених на той час норм, (...) поглядів, інтелектуальних традицій, водночас використовуючи як підстави для консолідації гуманістів як окремої соціальної групи. (shrink)

У статті досліджено роль кіно у творчості Василя Герасим’юка. Простежено особливості використання кінематографічних прийомів, проаналізовано цитування кінокласики, розкрито значення постаті І. Миколайчука у текстах В. Герасим’юка. Розглянуто вплив «поетичного кіно» і особливо стрічки «Тіні забутих предків» на формування «карпатського тексту» поета.

У статті з’ясовано специфіку морфологічного вираження суб’єктної синтаксеми в пасивних конструкціях сучасного адміністративно-канцелярського мовлення. Проаналізовано асинкретизм (суб’єкт дії) та синкретизм (суб’єкт-інструмент, суб’єкт-інструмент-час, суб’єктінструмент-об’єкт, суб’єкт-простір) семантики орудного відмінка субстантива та прийменниково-іменникового словосполучення. Матеріалом для дослідження слугували навчальні посібники та довідники з офіційно-ділового мовлення, датовані першими десятиліттями ХХІ ст.

У статті монопредикативні висловлення з синтаксичною синонімією, ускладнені дієприслівниковим або суб’єктним дієприкметниковим зворотами, розглянуто як феноменологічно редуковані вторинні системні (мовні) трансформи, актуалізовані у вигляді моносуб’єктних мовленнєвих інновацій з імпліцитно-експліцитною або з імпліцитноекспліцитною + експліцитною предикацією. Проаналізовано структурно-семантичні особливості таких висловлень та визначено ступінь ко(н)текстуальної пертинентності всіх членів віртуального (мовного) синонімічного ряду шляхом зворотної реконструкції (мовлення → мова) трансформаційних процесів із залученням альтернативного лінгвістичного експерименту.

Статтю присвячено чинному президенту Сполучених Штатів Америки Дональду Трампу. Здійснено спробу показати елементи тоталітарного дискурсу у його публічній політичній діяльності і проаналізувати правомірність прямих порівнянь із вождями тоталітарних режимів XX ст., зокрема з Гітлером. Показано тло політичної та культурної історії Америки, на якому стала можливою перемога Дональда Трампа, відзначено ключові моменти, найбільш важливі для розуміння поточної ситуації. Приділено увагу основній виборчій базі та соціальним медіа, а також запропоновано перспективу для боротьби проти тоталітарних тенденцій.

У статті описано джерела реєстру російсько-українського академічного словника за редакцією А. Кримського та С. Єфремова, а також інших російсько-українських словників 20-х рр. ХХ ст. Реєстри тогочасних перекладних словників базувалися переважно на реєстрах перекладних словників, виданих раніше, частково залучалися словники інших типів, зокрема термінологічні, а також матеріали преси.

У статті проаналізовано відображення сотеріологічних (пов’язаних із церковним ученням про спасіння) мотивів у проповіді Леонтія Карповича «Наука в неділю перед Різдвом». Розглянуто характеристику образу Спасителя-Месії, простежено зв’язок індивідуальної та загальної сотеріології у тексті Карповича, приділено увагу практичним рекомендаціям, які автор дає своїй пастві для того, щоб належно підготуватися до зустрічі свята Різдва.

Мета статті – з’ясувати концептуальний контекст виникнення нових медіа. Задля цього здійснено огляд ключових для нових медіа ідей Алана Кея та Теда Нельсона, а саме: перетворення комп’ютера на персональний метамедіум за допомогою користувацького інферфейсу та ідеї гіпертексту. Підкреслено, що створення медіа на базі комп’ютерних технологій супроводжувалось впливом медіа-теорії Маклюена та поєднанням технічного і гуманітарного дискурсів. Від початку створення нових медіа осмислювалась їхня метапозиція щодо традиційних медіа через здатність перших до симуляції наявних медіа-форм та створення нових. Теоретичні підвалини нових медіа як (...) проекту дають змогу дійти висновку, що вони можуть природньо вписуватись у культурологічні студії. (shrink)

Статтю присвячено проблемі функціонування білінгвізму та диглосії у столиці України. На матеріалах декількох опитувань проаналізовано тенденції використання української та російської мов у формальному і неформальному спілкуванні киян. Результати засвідчили помітне зростання обсягу української мови у столиці від початку ХХІ ст. і до сьогодні, проте вона все ще залишається на периферії багатьох сфер суспільного життя, особливо неформального.

The article aims at clarifying the historical status and cognitive potentials of such a genre of contemporary historiography of philosophy as biographical encyclopedia (dictionary). Based on extensive bibliographic material, the author demonstrates that in the late XX – early XXI centuries in the English-speaking countries there was a real outbreak of interest in encyclopedias and dictionaries, compiled from personalized articles about the life and works of philosophers of certain epochs, countries, trends, etc. According to the author, the increasing popularity of (...) this genre can be considered as a logical continuation of the historical and biographical turns that took place in the Anglo-American (analytic) philosophy in the 1980s and 1990s, respectively. The author specifically emphasizes that it caused the appearance of a significant number of encyclopedias and dictionaries, which contain the well-known facts as well as the significant elements of scholar novelty. The article also shows that similar tendencies have taken place in the contemporary Ukrainian historiography of philosophy. It is shown that Ukrainian experts also made their own significant contribution to the development of this genre. They have successfully developed a special approach, which presupposes the focus on life and works of the representatives of a particular academic institution. The intellectual value of this approach is demonstrated by the example of the recently published two-volume encyclopedia “Kyiv Theological Academy in Names: 1819-1924”. It contains a systematic and very informative presentation of the biographies of many representatives of the national philosophy, whose activities were associated with this institution. The author also shows that from the perspective of the historiography of philosophy, the general methodological foundations of this encyclopedic research is a matter of special interest. (shrink)

It is generally known that the influential Kyiv researcher, professor of the St. Volodymyr University and honorary member of the Kyiv Theological Academy Ivan Sikorsky (1842–1919) made a significant contribution to the development of the psychological science of his times and gained great authority among his colleagues in the West. In recent years, many studies have been launched in Ukraine, whose authors are trying to demonstrate the relevance of his work also in terms of contemporary science. It remains unclear as (...) to when and how he was recognized in the West, which of his colleagues he influenced in his own life, how his academic achievements are now appreciated in foreign professional circles. Trying to fill this gap, the author of the paper created Sikorsky’s personal profile on the Internet platform “Google Scholar” (“Google Academy”). This Internet-based platform is regularly used to calculate citations of the contemporary scholars and publications. However, as it has turned out, Google Scholar may also be a useful tool for the historical research. This search engine collates information on almost all of the Sikorsky’s works, including those written or translated into foreign languages and published abroad. Despite the fact that Google Scholar identified and included in its own list not all of the existing references, it nevertheless helped to reconstruct a rather large and representative bibliography. Combining the quantitative and qualitative analysis of relevant information from Google Scholar as well as such tools as Google Books, Internet Archive, JSTOR, etc. helps to clarify and substantially expand the understanding of Sikorsky’s place within the history of science and the treatment of his works in the West. As it is clearly shown in the article, he became one of the brightest domestic representatives of the leading trends in the world psychology. A significant number of Western experimental psychologists of the late nineteenth and first half of the twentieth century (including such prominent figures as Alfred Binet, Franz Boas, Edouard Claparede, Edward Thorndike, etc.) were actively referring to his pioneering researches on the phenomenon of mental fatigue in children. It is also shown that the contribution made by Sikorsky to the development of psychology and pedagogy has not been forgotten by the contemporary researchers. (shrink)

The article is devoted to the publication of the pottery with a stamp design from the Kniazha Hora Old Rus fortress. During field seasons of 1958–1965, a representative collection of ceramic products was found on the settlement by a detachment of the Slavic-Rus archaeology of the Kaniv complex expedition under the direction of Halyna Mezentseva. Pots that are decorated with geometric figures-stamps are noteworthy because they are rare for the Kniazha Hora area. Studying ornamentation is very important because the décor (...) reflects some aspects of the spiritual culture of ancient population. However, these unique findings have not been given due attention by previous researchers. In the papers, the stamp type of ornament is associated with the West Slavonic tradition. It testifies one more peculiarity of the Old Rus society’s culture, in particular, of the Kniazha Hora fortress. (shrink)

This paper examines the concepts of borderlands, borderscapes, and bordermemories as cultural discursive practices that have been extensively presented and analyzed in an increasing number of theoretical works in Border Studies. Contemporary American Ukrainian writers have made attempts to introduce their hybrid experience and include it into American culture. One of them is Alexander J. Motyl, whose novel Fall River (2014) is analyzed as an example of border writing. The novel is based on the author’s narrative memory, rooted in his (...) mother’s stories about Ukraine and their family members’ crossings of borders in the interwar period and belonging to two cultures, Ukrainian and American, that shaped their identities. (shrink)

Історія публікації текстів у 1920-х рр., вивчення механізмів «спотворення» їх органами цензури порушує важливі текстологічні проблеми – відтворення оригінального авторського тексту, який часто виявляється захованим за владною розправою редактора та цензора. У цій статті ми подаємо деякі матеріали з Центрального державного архіву вищих органів влади України, які стосуються літературного життя 1927 року. Це документи, які можуть бути цікаві для реконструкції певних аспектів творчості українських письменників, уточнення їхніх біографічних даних. Це заява Володимира Свідзінського щодо видання його книжки «Вересень» (1927) та внутрішня (...) рецензія політредактора на неї. Це уривки статті-передмови Максима Рильського «Міцкевич» до перекладеного ним твору А. Міцкевича «Пан Тадеуш» (1927). Також у статті наведено матеріал щодо вилучення деяких уривків з передмови Андрія Ніковського до повісті Проспера Меріме «Коломба» (1927) та вилучення уривків із двох передмов Михайла Івченка до перевидань збірки оповідань Марка Вовчка (1927) та збірки оповідань Панаса Мирного (1927). (shrink)