Abstract

У дослідженні проаналізовано теоретичні джерела і політичні наслідки статті московського кінокритика М. Блеймана «Архаїсти чи новатори?» (1970), яку вважають обґрунтуванням заборони школи українського поетичного кіно як «безперспективного» напряму. Статтю М. Блеймана вміщено в контекст дискусії про поетичне і прозаїчне кіно, яку систематизовано щодо двох підходів: нормативного, який вважає лише один із напрямів кіно релевантним його природі (йому відповідає сполучник «чи»), і плюралістичного, який розглядає обидва напрями як актуалізації різних кінематографічних потенцій згідно з тими завданнями, що ставлять режисери (йому відповідає сполучник «і»).