Abstract

Статтю присвячено долі споруд 1920–1930 рр., котрих чимало є в Києві. Розглянуто різні можливі дискурси щодо них, зокрема стилістичний, ідеологічний, семіотичний. Особливу увагу приділено можливим критеріям пам’яткозбереження, оскільки споруди цього часу ще менш захищені від руйнування, ніж, скажімо, зведені на самому початку ХХ ст. Запропоновано підхід до споруди як до матеріальної речі, яка, незалежно від належності до однієї з численних тогочасних архітектурних стилістик (конструктивізм, ар-деко та ін.), заслуговує на збереження через свою дотичність до практичної діяльності попередніх поколінь.