Abstract
У статті розглянуто концепцію «білого куба», специфічного галерейного та музейного простору для демонстрації і споглядання мистецтва. Проаналізовано, як тривалі експерименти з формою демонстрації робіт у музейних приміщеннях були зумовлені потребою створити особливий простір, де кожний експонат був би максимально ізольованим і самодостатнім. Так виник «білий куб», який фактично був легітимізований Альфредом Барром, першим директором музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Починаючи з Брайана О’Догерті, дослідники вказують, що галерейний простір, яке нібито є максимально нейтральним, насправді є глибоко ідеологізованим. Уваго було приділено і рефлексії художників щодо функції, діяльності та організації простору галереї.