В статті проаналізовано сутність категорії «буття» в історії соціально-філософської думки, яка має багато проявів і характеристик, фундаментальні принципи, найбільш загальні категорії і визначення сутнісного існування людини; доведено, що буття культури як особливий зріз соціального простору створює поле для реалізації специфіки людської життєдіяльності і спілкування; обгрунтовано сутність антропологічного і аксіологічного підходів до буття культури як простору для самореалізації особистості та з’ясовано системно-синергетичну методологію буття культури, що являє собою зверхскладну, самоорганізовану систему. Охарактеризовано культуру буття людини у синергетичному розумінні, з точки зору постмодерністської (...) методології як культурного контексту, в основі якого принцип децентрації соціокультурної реальності. (shrink)

Подкаст – зафіксований у цифровій формі продукт людської діяльності, який виконує функцію рефлексії буття на рівні смислів, цінностей, образів, норм і цілей та відображає особливості мови і мовлення, свідомості і мислення людини певної соціокультурної традиції. Висвітлюючи різні сторони людського життя, він не тільки описує суспільство, але і дає йому оцінку, сприяє розумінню суспільних процесів сьогодення. Метою статті є розгляд цілісної сутності буття подкасту як феномену, виявлення тенденцій його функціонування, його ролі в суспільстві та інформаційних процесах. Методологічним підґрунтям дослідження подкасту стали (...) загальнонаукові методи емпіричного і теоретичного узагальнення, індукції і синтезу, соціокультурний метод, метод порівняльного аналізу. При вивченні змісту подкастів використовувався метод контент-аналізу. Емпіричну базу дослідження склав масив подкастових ресурсів в мережі. Досягнення поставленої мети потребувало вирішення ряду дослідницьких завдань: виявити характерні особливості подкастів на основі їх контентного аналізу; розглянути онтологічні, гносеологічні підстави і соціальні функції подкастів; конкретизувати місце і роль подкастів у сучасному суспільстві. На основі цих методів описано і досліджено подкаст з урахуванням широкого спектра його соціокультурних смислів і підтекстів; розглянуто філософські підстави і соціальні функції подкасту; проаналізовано гносеологічні аспекти даного феномена, який розглядається як вид діяльності людини по осмисленню явищ навколишнього світу; визначено основні соціальні функції подкасту: інформативна, пізнавальна, комунікативна, соціалізувальна, компенсаторна. Онтологічна основа подкасту – це спілкування, діалог, спільна комунікація людей в мережі, незалежно від географічних і соціальних кордонів. Результативність, успішність функціонування подкасту у мережі визначається його змістом, а отже його впливом, як на конкретну людину, так і на суспільство. Наукова новизна даної розвідки полягає в застосуванні комплексного, міждисциплінарного підходу до аналізу даного явища, поповненні уявлень про сучасні тенденції його використання. Аналіз екзистенції подкастів у мережі, з урахуванням їхнього контенту і характеристик, дав змогу дійти наступних висновків: подкаст відображає систему соціальних норм, духовних цінностей, культурних реалій, відносин людей до навколишнього світу і до самих себе. У функціональному аспекті він є цифровим «носієм», засобом для зберігання і передавання інформації, знання і досвіду, посередником і способом комунікації, роль якого унікальна у різних сферах. (shrink)

Анотація. В статті здійснюється спроба деконструкції раціоналістичного наративу візуальної парадигми пізнання у філософії епохи Модерну. Мета статті полягає у виявленні основних аспектів розуміння візуальної парадигми пізнання у філософських концепціях раціоналістичного спрямування епохи Модерну в співвідношенні з окулярцентризмом як процесом фіксації зорової інформації в свідомості людини. Показано, що поряд з античними експериментами, в яких зорове сприйняття збільшує свої можливості одержання знання про світ, увага зосереджується на концепті «світла» в ряді смислових аспектів. Аналізується метафора «природне світло розуму». В епістемології Нового часу виокремлюються (...) дві візуальні техніки пізнання – «огляд» і «панорама бачення», які дозволяють одержати максимум інформації для подальшої ментальної обробки в розумі. В контексті порівняльного методу досліджено, що в ажливим аспектом розуміння проблеми «візуальності» в епоху Нового часу постає досягнення можливості ясного і чіткого бачення реальності Бога. Але якщо в епоху античності і середніх віків споглядання реальності Бога пов’язувалося з духовним очищенням від пристрастей, то в ситуації Модерну чіткість бачення стає результатом використання методу, який є процесом впорядкованої процедури розгляду ідеї. Результати дослідження. Візуальні образи мають подвійне втілення у філософії Модерну – зовнішнього, фізичного характеру та внутрішнього, метафоричного. Перший пов’язаний із активною увагою мислителів Модерну до оптики та фізіології зору. Другий – з істиною та шляхами її досягнення, що є наслідком осмислення методологічних наслідків з появи нової оптики, нових теорій зору, розвитку оптичних приладів, появи нових художніх засобів виразності. Висновок. Важливим аспектом новочасової візуалістики є використання методу, який впорядковує процедуру розгляду ідей. В його контексті «світло» перетворюється в метафору освіти, яка стала смислом епохи Просвітництва. (shrink)

В статті робиться спроба, маючи на увазі філософську практику «паралаксного бачення», запропоновану Кодзіном Каратані, розглянути деякі компоненти космологічного дискурсу І. Ньютона, І. Канта та А. Ейнштейна. Сам характер такого розгляду повинен виявитися певним «середовищем» чи / і «оператором» для експлікації подієвої складової феномену знання, що редукується змістовно-кореспондентним, теоретико-модельним й логіко-методологічним, знаково-семантичним, соціокультурним планами.

Попри те, що «лінгвістичний поворот» і філософія мови канонізовані в статусі напрямку наукових досліджень лише на початку ХХ століття, осмислення мови як соціокультурного та історичного феномена віддзеркалює етап філософської рефлексії, який складає понад два тисячоліття. Людина здавна розмірковувала про сутність, причинно-насліднові зв’язки, функції і зумовленість мови різними факторами. Що стосується безпосередньо філософії мови, то нині основні дослідницькі зусилля зосереджені довкола двох її напрямів – критики мови як інструменту людського спілкування й мислення, а також інструментальних можливостей конкретної мови в той чи (...) інший період її розвитку. Сферу повноважень філософії мови найкраще продемонстровати переліком її основних проблем: різними аспектами розуміння, значення, концептуального аналізу тощо. (shrink)