Городские цифровые платформы стали не просто посредниками сервисных услуг города, но силой, влияющей на формирование нового социального ландшафта. Основным инструментом обработки полученных платформами данных становится алгоритм. Последний – объект мистификаций и эпистемологических исследований одновременно. Как действующая городская сила платформы влияют на рынок труда, развитие циклических экономик, сервиса и городские идеологии. Поднимается вопрос нарушения баланса муниципальных и коммерческих акторов города, степень их участия в увеличении и компенсации социального неравенства, в том числе цифрового. Обсуждаются причины недоверия технократическим структурам, стремление платформ собирать данные (...) и их амбиции на роль городского паноптикона. (shrink)

В докладе анализируется причины и сущность терроризма, возникшего в период глобализации, основные подходы к его научному изучению. Дается критика сведения всех форм борьбы c терроризм только к силовым. Показано множество источников неудовлетворенности, ведущих к терроризму – несогласие с модернизацией, отнесение себя к цивилизации, которая ущемлена, психологические черты – фанатизм, склонность к экстремизму и характерное для глобализации ослабление роли государств.

В данной реплике, инициированной дискуссией относительно философских проблем сериала «Черное зеркало», исследуется вопрос о том, может ли искусственный интеллект обладать сознанием. Для возможного ответа на него рассматриваются концепции «Я» как мышления Рене Декарта и мира как воли и представления Артура Шопенгауэра; также вовлекаются современные представления из области психологии и нейропсихологии. Кроме того, выделяются ключевые понятия, относящиеся к человеческому поведению, такие как субъект, субъектность и сознание, которые впоследствии могли бы использоваться для описания не человеческой деятельности.

В 1921 році вперше побачила світ робота видатного австрійсько-британського філософа і фундатора аналітичної філософії Людвіґа Йоганна Віттґенштайна, в якій він наголошував, що більшість філософських проблем, над якими ламали голови тисячі мудреців упродовж багатьох тисячоліть, породжуються не складнощами аналізованої дійсності, а заплутаністю мови. Якщо ж філософ проаналізує мову, якою послуговується, він виявить, що більшість проблем – примарні. Йдучи за порадою Віттґенштайна, в цій статті спробуємо розібратися, в чому суть поняття "політеїзм", і чи явище, яке цим поняттям окреслюють, колись існувало, чи ж (...) воно є лишень вигадкою фантазерів, а всі спроби його осмислити – це тільки блукання темними лабіринтами, з яких немає виходу. Першою трудністю, з якою ми зустрічаємось на нашому шляху, є абсолютна темрява в цьому питанні. На жаль, нам не вдалось знайти жодне дослідження, в якому категорія політеїзму розглядається в такому вимірі, який обрали ми. Тому ми змушені пробиратися крізь гущавину невідомого самостійно, не маючи можливості опертися на досвід попередників. Втім, надіємось, що наші помилки, від яких першопрохідники вільними не бувають, стануть корисними наступним дослідникам. Грецький термін "doxa polytheos" вперше використав Філон Олександрійський, а згодом його повторили численні юдейські і християнські автори, протиставляючи свою релігію язичництву. В сучасному значенні його вперше використав Жан Боден у XVI столітті у французькому варіанті – "polythéisme". Грецьке слово "doxa polytheos" і французьке "polythéisme", хоч і є спільнокореневими, оскільки походять від одного і того ж самого грецького слова "Θεός", все ж опираються на різні поняття, бо за 16 століть "Θεός" змінило своє значення. У грекомовному середовищі цим словом називали будь-яку сутність, яка перевищує матеріальний світ. Коли Талес Мілетський писав, що "світ повний богів", то, очевидно, не мав на увазі, що в кожній найменшій частині світу перебуває окремий Абсолют. Використовуючи в цьому реченні слово "Θεός", Талес мав на увазі щось зовсім інше, ніж сьогодні ми називаємо словом "Бог". Значення терміну "політеїзм" нечітке і є причиною багатьох дослідницьких проблем у релігієзнавстві. Грецьке слово "Θεός" означало будь-яку сакральну істоту, яка ставала об'єктом поклоніння, але не Абсолют. Коли це слово лягло в основу терміну "політеїзм", його значення було змінене, і ним позначали Абсолют у християнському розумінні. Такі змістові трансформації призвели до хибного уявлення, начебто у світі існували чи існують релігії, послідовники яких визнають існування декількох чи багатьох Абсолютів. Релігієзнавча проблема, пов'язана з використанням поняття "політеїзм" не є реальною науковою проблемою, а породжена виключно хибним і некоректним використанням терміну. Грецьке слово "Θεός", яке стало коренем для термінів "монотеїзм" і "політеїзм", в обох цих термінах використовується в різних значеннях. В понятті "монотеїзм" слово "Θεός" означує Бога-Абсолюта, а в понятті "політеїзм" – будь-яких істот, які є об'єктами релігійного вшанування. Монотеїзм і політеїзм не є двома різними етапами розвитку релігійної свідомості. Такі уявлення, породжені хибами геґелівської філософії, мусять бути викорененими з релігієзнавчої термінології. (shrink)

В статье на основе фрагментов курса по методологии русской истории рассматриваются философские взгляды академика Александра Сергеевича Лаппо-Данилевского (1863–1919). Под методологией истории ученый подразумевал теорию исторического познания, которая должна раскрыть эпистемологические основы исторической науки и показать, каким образом историк, познавая недоступную непосредственному наблюдению действительность, способен приходить к истине. Важное место Лаппо-Данилевский отводит исторической феноменологии, т.е. формам данности исторического, историческим явлениям, а не фактам. Ученый полагал, что изучение вопросов методологии истории должно послужить разработке и выяснению более общих принципов всех социогуманитарных наук, или (...) «теории обществоведения», в которой особое место уделялось проблеме чужого Я или признания существования чужой душевной жизни. Для Лаппо-Данилевского сформулировать «теорию обществоведения» означало ответить на вопрос: каким образом от данности нашего индивидуального Я мы можем перейти к признанию реального существования других индивидуальных сознаний. Главную цель лекций Лаппо-Данилевский видел не в догматическом изложении своего учения, а в пробуждении самостоятельного мышления слушателей. Публикация фрагментов рабочих записей лекций Лаппо-Данилевского дополняет изданные версии его «Методологии истории», также выросшей из лекционного курса в Санкт-Петербургском университете. (shrink)

Статья посвящена методологическим трансформациям в психологии и психотерапии в их отношении к экзистенциальной философии. Охарактеризованы некоторые черты феноменологического метода в экзистенциальной психологии. Описываются переживания аутентичности и неаутентичности человеческого бытия, неизбежные проблемы его формирования (содержание психотерапевтического процесса) для демонстрации того, как происходит их концептуализация в контексте экзистенциальной философии. Особые формы работы с личностью в экзистенциальной психотерапии, использующей специфические экзистенциалы или их совокупности, показывает, что психологическая практика нуждается в философской концептуализации для схватывания таких фундаментальных компонентов сознания, как переживание, смысл, ценность, жизнь. Пример (...) альянса экзистенциальной психотерапии с философией представляет равноправную альтернативу натуралистическим трендам в психологии. (shrink)

Μὴ νομίσητε ὅτι ἦλθον βαλεῖν εἰρήνην ἐπὶ τὴν γῆν· οὐκ ἦλθον βαλεῖν εἰρήνην ἀλλὰ μάχαιραν καὶ διαμερισμόν. Ζῶν γὰρ ὁ λόγος τοῦ Θεοῦ καὶ ἐνεργὴς καὶ τομώτερος ὑπὲρ πᾶσαν μάχαιραν δίστομον καὶ διϊκνούμενος ἄχρι μερισμοῦ ψυχῆς καὶ πνεύματος, ἁρμῶν τε καὶ μυελῶν, καὶ κριτικὸς ἐνθυμήσεων καὶ ἐννοιῶν καρδίας. Καὶ οὐκ ἔστιν κτίσις ἀφανὴς ἐνώπιον αὐτοῦ, πάντα δὲ γυμνὰ καὶ τετραχηλισμένα τοῖς ὀφθαλμοῖς αὐτοῦ. -/- Μὴ ἀγαπᾶτε τὸν κόσμον μηδὲ τὰ ἐν τῷ κόσμῳ· ἐάν τις ἀγαπᾷ τὸν κόσμον, οὐκ ἔστιν ἡ (...) ἀγάπη τοῦ Πατρὸς ἐν αὐτῷ. Καὶ ὁ λόγος ὃν ἀκούετε οὐκ ἔστιν ἐμὸς ἀλλὰ τοῦ πέμψαντός με Πατρός. Ὁ ἀθετῶν ἐμὲ καὶ μὴ λαμβάνων τὰ ῥήματά μου ἔχει τὸν κρίνοντα αὐτόν· ὁ λόγος ὃν ἐλάλησα, ἐκεῖνος κρινεῖ αὐτὸν ἐν τῇ ἐσχάτῃ ἡμέρᾳ. Oὕτως ἔσται ἐν τῇ συντελείᾳ τοῦ αἰῶνος· ἐξελεύσονται οἱ ἄγγελοι καὶ ἀφοριοῦσιν τοὺς πονηροὺς ἐκ μέσου τῶν δικαίων, οἵτινες δίκην τίσουσιν ὄλεθρον αἰώνιον ἀπὸ προσώπου τοῦ Κυρίου καὶ ἀπὸ τῆς δόξης τῆς ἰσχύος αὐτοῦ, διότι ἀπὸ προστάγματος Κυρίου ἀπολοῦνται, ἀπὸ δὲ πνεύματος ὀργῆς αὐτοῦ ἀφανισθήσονται. (shrink)

The article discusses Ladov’s proposals for a uniform solution of classical set-theoretic and semantic paradoxes. It is shown that Ladov’s approach faces two difficulties. Firstly, the method of eliminating negation from the formulations of paradoxes leads to new paradoxes, which is demonstrated by the example of Loeb’s theorem. Secondly, the appeal in Ladov’s argumentation to the “Russell scheme” adopted by G. Priest is not significant, due to Priest's dialetheism, according to which contradictions are allowed. The latter circumstance prevents a uniform (...) solution of the paradoxes proposed by Ladov. (shrink)

Problem of connection the noosphere’ becoming and human being evolution examines here. In this sense origin of Noosphere determines not only technics, human ecological duties, democracy and so on but also new evolutional leap of Homo sapiens. Man’s evolution means human intuitive creativity development and morality. The intuitive abilities of person seems be continued within noosphere itself. Such interpretation based on the personaliastic approach, i.e. considering V.I. Vernadsky’s person and internal experience.