The issue on whether knowledge can be possibly transmitted and in which order from the teacher to his students has been a hot topic since ancient Greece. Plato and Aristotle, Augustine and Thomas Aquinas, just to mention two of the most famous philosophical “couples” apparently dissented from each other on this point. In this paper, I analyze the Conimbricenses’ thought on this topic by interpreting their commentary to the first lines of the Posterior Analytics. Assessing the Conimbricenses’ thought on this (...) topic provide further insights on the general attitude of Jesuit philosophers toward their philosophical binding authorities, namely Aristotle and Thomas Aquinas. (shrink)

Este estudo explora a relação entre John Deely e o 'Cursus Conimbricensis', uma obra monumental produzida por filósofos portugueses do Colégio de Jesus (Coimbra) na transição do século XVI para o XVII. Diversas referências de Deely ao Cursus são analisadas. Através da sua análise, Junqueira revela a profundidade do pensamento de Deely e demonstra a importância do Cursus Conimbricensis para a semiótica contemporânea e a sua história.

This article addresses the Aristotelian debate in the 17th century on the incorporeality of light and its extension, focusing especially on the Iberian and Italian contexts. The aim of the essay is to show that, while late Aristotelianism unitedly rejected light’s corporeity, many differences arose regarding the way in which this incorporeality should be understood. Relevant perspectives in all of their discussions were Scotus’ teaching of the intentional nature of light, and the Neoplatonics’ claim of its metaphysical provenance. In the (...) Iberian environment, Jesuit scholars/theologians (the school of Toledo, the Conimbricenses, Francisco Suárez, and Antonio Rubio) were especially characterized by their attempt to save Aristotle’s original explanation in De Anima, although theoretical discrepancies on many significant points divide them. Italian intellectuals such as Zabarella, Dandini, Lagalla and Liceti were instead more willing to seek a reconciliation between Aristotle’s statement and the explanation of light posited by Scotus and the Neoplatonists, and more receptive to the need for a new theory of matter. (shrink)

A short introduction to the controversy for Conimbricenses Encyclopedia.

The COVID-19 pandemic has demonstrated how different (even conflicting) interventions on nature can be scientifically justified: interventions can be deemed "effective" only in relation to specific target variables - in relation to variables the values of which we seek to control. Choosing the "right" target variables, in turn, depends on our values and pragmatic aims. This essay is based on a presentation given at the symposium "Multidisciplinary Perspectives on the COVID-19 Pandemic", organised at the Helsinki Collegium for Advanced Studies (...) on 16 June 2020. (shrink)

Hermeneutic studies of science locate a circle at the heart of scientific practice: scientists only gain knowledge of what they, in some sense, already know. This may seem to threaten the rational validity of science, but one can argue that this circle is a virtuous rather than a vicious one. A virtuous circle is one in which research conclusions are already present in the premises, but only in an indeterminate and underdeveloped way. In order to defend the validity of science, (...) the hermeneuticist must describe a method by which a vague and confused initial knowledge of nature gets transformed into a clear and determinate knowledge of nature. I consider three such methods. The first is regressus demonstrativa, favoured by the physicians of Padua during the fifteenth and sixteenth centuries. The second is mathēsis, introduced by Martin Heidegger in his discussion of seventeenth-century science. The third is Denkstil, a key concept in Ludwik Fleck’s history of syphilology. I conclude by listing three desiderata for a hermeneutic science studies: that it be anti-metaphysical, historical, and sociological. --- Reprinted in: Erich Otto Graf, Martin Schmid & Johannes Fehr (eds.), Fleck and the Hermeneutics of Science (Collegium Helveticum Heft 14) (Zürich, 2016), pp. 85-93. (shrink)

Статья представляет собой попытку обнаружить «испанский след» в богословской мысли Киевской митрополии XVII в. на примере наставлений об отправлении церковных таинств («Наука о седми тайнахъ церковных» в составе виленского Требника 1617–1618 гг.) и первого православного печатного пособия по моральному богословию («Мир с Богом человеку». Киев, 1669). Одним из источников для «Науки» стало сочинение испанского иезуита Франсиско де Толедо (1534–1596)) «Summa de Instructione Sacerdotum» (известное также как «Summa casuum conscientiae»), в основу которого был положен курс по моральной теологии в Collegium (...) Romanum в Риме. Составители виленской «Науки» прибегали не только к буквальному переводу значительных порций текста испанского иезуита и близкому к оригиналу пересказу отдельных фрагментов, но также дополнили заимствованные из де Толедо фрагменты рассуждениями о церковных ритуалах, цитатами из отеческой традиции, из канонов Вселенских и Поместных соборов, из гражданских правовых памятников. Несмотря на то, что виленская «Наука» вышла из униатских кругов, она получила широкое распространение и среди православных: именно посредством данного памятника отдельные фрагменты сочинения де Толедо попали в «Мир с Богом человеку». Но при этом совершенно очевидно, что в толковании семи смертных грехов и в рассуждениях о милостыни заметно прямое обращение составителей «Мира с Богом» к сочинению де Толедо. Оба памятника Киевской митрополии послужили впоследствии источником для рукописной компиляции о таинствах московского книжника Евфимия Чудовского, который, таким образом, способствовал распространению «Суммы» де Толедо и в московской традиции. (shrink)

Про викладання богослов’я в Києві йшлося вже в піонерських наукових дослідженнях історії Могилянської академії першої половини XIX ст. Практично відразу присутність теологічного курсу в навчальній програмі пов’язували зі статусом «латинських шкіл». На кінець XIX ст., здавалося, питання часу появи повного богословського курсу в Києві було остаточно вирішено. Втім, висновки дослідників підважує інформація з проповіді, виголошеної в Батурині у 1697 р. Цей голос «із середини» могилянської професорської корпорації дає змогу передатувати запровадження повних теологічних студій в колегіумі. Піонером чотирирічного богослов’я був не (...) Йоасаф Кроковський, як вважалося до сьогодні, а Стефан Яворський. Це підтверджують, окрім прямо вказаних у проповіді даних, ще кілька джерел, що їх досі історики не зауважували. (shrink)

Based upon the Ukrainian hierarchs’ epistolary legacy, the article analyzes characteristic features of Kyiv-Mohyla Academy intellectual space, which was created by Academy alumni of different generations and various hierarchy levels. The author establishes that the closest relations were between correspondents belonging to the same or almost same hierarchy level and who were bonded together by the Kyiv-Mohyla Academy educational system and school comradeship, eventually obtained high positions in the hierarchy. Communication within the boundaries of individual centers (the Kyiv-Mohyla Academy, the (...) Kyiv Pechersk Lavra, collegiums in Chernihiv, Kharkiv, and Pereiaslav, seats of Ukrainian bishops in Russia, etc.) depended on specificity of the environment. Predominant themes encountered in the letters of the Ukrainian bishops included needs of the alma mater, the Kyiv Academy, and the collegiums. The correspondence addressed issues of their legal status, academic staff, financial support, as well as the literary work and publishing activities of the hierarchs. (shrink)

Charles S. Peirce (†1914) is often referred to as the founder of contemporary semiotics. Peirce provided the community of inquiry with a very convincing explanation of what a sign is. Peirce's definition of the sign bears a striking resemblance to that proposed in the 1606 volume of the CJC, the Coimbra Jesuit Course, authored by Sebastião do Couto (†1639). The community of inquiry holds the belief that Peirce drew from the writings of Couto to arrive at his triadic conception of (...) the sign. Could it be that the effect of the CJC on Peirce is restricted to the definition of the sign? What can anyone say so far on the Peirce-CJC relation? Our ultimate purpose here is to provide a contribution to settling such doubts. (shrink)

Descartes held that it is impossible to make true statements about what we perceive, but I go over alleged cases of illusory experience to show why such a skeptical conclusion (and recourse to God) is overblown. The overreaction, I contend, stems from an insufficient awareness of the habitual expectations brought to any given experience. These expectations manifest themselves in motor terms, as perception constantly prompts and updates an embodied posture of readiness for what might come next. Such habitual anticipations work (...) best when they efface themselves, so it is easy to blame perception when our expectations get frustrated. I illustrate this misdirected blame with the example of a stick partially in water: it is only because we expect the stick to be straight that its appearance as bent is deemed problematic. I thus conclude that, if we factor in the habitual interpretations operative in perception and switch to a processual view that allows practical engagement, we can deflate the worries that led Descartes to rule out perceptual truths. Distancing myself from the naïve “sign” of folk semiotics, my critique draws inspiration from the triadic semiotic model developed in some late medieval schools of Portugal. (shrink)

Second Scholasticism greatly developed the medieval theory of continuous quantity as the Aristotelian notion for thematizing spatial extension, paving the way for the idea of space as extension in early modern natural philosophy. The article analyzes the section related to the category of continuous quantity in the Coimbra commentary on the Dialectics (1606), showing that it is indebted to the novel theory of Francisco Suárez on quantity as bestowing extension to a body in a particular sense, something which had been (...) overlooked by previous research. The scholarly debate on quantity was brought to China, and here the Chinese translation is examined of the section on quantity in the fourth volume of the Mingli Tan, published in China in 1636-­1639. (shrink)

North-American philosophy was bolstered with the doctrines of the Jesuits. The penetration of the Coimbra Jesuits in the United States of America can be examined through the paradigmatic case of Charles Sanders Peirce. The extent to which Peirce was affected by the Coimbra Jesuits has not yet been researched. However, it is known that Peirce was acquainted with the Coimbra Jesuit Aristotelian Course.

Історія виникнення світських навчальних закладів, поява нової, світської освіти потребує детального дослідження. Створення у Харкові «додаткових класів» 1768 р. — одна з перших спроб на шляху до світської школи на Слобожанщині. Від початку вона залежала від світської влади і мала широку палітру предметів, утримувала сиротинець. Однак протягом другої половини 1770-х рр. заклад набув і мілітарних рис, чому сприяв директор Іван Колбек, хоча й зберіг «класи» малювання та співів, власну структуру, принципи функціонування та матеріальне забезпечення. На відміну від багатьох інших світських (...) навчальних осередків, харківський продовжував діяти, незважаючи на адміністративні реформи та зміни в керуванні губернією. Це училище також підтримувало досить жваві зв’язки із Харківським колегіумом, доповнюючи його богословські дисципліни світськими. На кінець 1780-х рр. Харків, завдяки училищу і колегіуму, залишався провідним освітнім центром регіону, що певною мірою сприяло відкриттю згодом у цьому місті університету. (shrink)

Історія Києво-Могилянської академії другої половини XVII ст. інколи залишається небагатою навіть на конкретні факти щодо професорів та ректорів того часу. Одна із таких маловивчених постатей — ректор Теодосій Ґуґуревич (1680-і рр.). Ще від 1860-х рр. історики надають Теодосію нищівні характеристики, вказуючи на його нібито аморальність та доведення навчального закладу і Братського монастиря до цілковитого зубожіння. Єдине джерело таких висновків — незадовільна характеристика з листа єпископа Теофана (Прокоповича), написаного аж 1736 р. Ціла низка Прокоповичевих тверджень викликають сумнів щодо їхньої достовірності. А (...) підсилює підозру у некоректності висновків Теофана напис на срібній водосвятній чаші, виготовленій коштом Братського монастиря за ігументсва там Ґуґуревича. Аналіз гравіювання вказує, що немає підстав вести мову про цілковиту убогість обителі, при якій діяв Могилянський колегіум. Такий висновок дає змогу не лише критично оцінити негативні характеристики Прокоповича керівництву колегіуму, а й поміркувати про причини, що підштовхнули архиєпископа до нищівної критики. (shrink)

This paper has been presented at the Charles S. Peirce Society’s 10-Minute Thesis Initiative: “His Glassy Essence in Relation” on February 18, 2023, where papers were also presented by Professor Doctor António Manuel Martins and Professor Doctor Mohammad Shafiei, respectively affiliated to the Coimbra Institute for Philosophical Studies and Shahid Beheshti University. -/- The edition “His Glassy Essence in Relation” of the Charles S. Peirce Society’s 10-Minute Thesis Initiative has been jointly organized by Aaron Wilson, António Manuel Martins, Mohammad Shafiei, (...) Richard Kenneth Atkins, and Robert Junqueira. The second, the third, and the last all presented papers, while the first one presided over the proceedings. The second to last was responsible for creating the bridge that enabled it all to take place. -/- The 10-Minute Thesis Initiative is an ongoing cycle of the Charles S. Peirce Society. This edition in particular benefited from the collaboration of the Coimbra Institute for Philosophical Studies and the Shahid Beheshti University. This text has been published in PhicaRe (Philosophy & Care Repository) of the Institute for Philosophical Studies of the Faculty of Arts and Humanities of the University of Coimbra. -/- How to cite (Chicago Manual of Style 17th Edition): Junqueira, Robert. “Peirce and the Coimbra Jesuit Course: A Bond Far More Pervasive Than Commonly Believed.” In PhicaRe (Philosophy & Care Repository), 1–12. Coimbra: Institute for Philosophical Studies, 2023. DOI: 10.5281/zenodo.7607786. (shrink)

У статті на прикладі Львівського єзуїтського колегіуму простежено тривалий процес поступового запровадження історичних студій до моделі шкільництва Товариства Ісуса. Ця модель, закріплена незмінним до ліквідації Товариства освітнім статутом 1599 р. «Ratio Studiorum», формально не передбачала викладання історії як самостійної дисципліни, однак певні знання про минуле учні отримували впродовж усього курсу навчання. У першій половині XVII ст. джерелом таких знань були тільки античні автори, чиї тексти слугували за взірець при вивченні латинської мови й риторики, а також за криницю набуття «eruditio». Разом (...) з тим, оскільки в «Ratio Studiorum» не було прямих заборон щодо використання творів нової історіографії, викладачі могли проявляти власну ініціативу, аби давати молоді ширше коло знань. Зокрема, велику роль у поширенні такої «свободи викладання» зіграли бібліографічний порадник Антоніо Поссевіно (І вид.: Рим, 1593), де вперше радилося доповнювати лекції працями «нових» авторів, а також перший підручник нової історії для єзуїтських шкіл Ораціо Торселіні (І вид.: Рим, 1598). У Львові промовистим доказом зміни ставлення до історії стали написані в 1660-х рр. перші праці професорів колегіуму Мацея Велевича та Яна Зуховича з описом актуальних подій. Тоді ж, під тиском запитів суспільства, у курсах риторики стали виопуклювати політичне ораторство — з акцентом на необхідних у тогочасному його жанрі знаннях генеалогії, геральдики, історичної географії, історії права та «національного минулого». Ці новації знайшли продовження упродовж кінця XVII — середини XVIII ст. у низці праць львівських професорів та в уживанні ними західних підручників історії (у статті те й те детально розглянуто). У такий спосіб запровадження у Львові з 1739 р. історії як окремої ділянки студій стало логічним підсумуванням перемін, що поступово нагромаджувалися. (shrink)

The Goedelian approach is discussed as a prime example of a science towards the origins. While mere self­referential objectification locks in to its own by­products, self­releasing objectification informs the formation of objects at hand and their different levels of interconnection. Guided by the spirit of Goedel's work a self­reflective science can open the road where old tenets see only blocked paths. “This is, as it were, an analysis of the analysis itself, but if that is done it forms the fundamental (...) of human science, as far as this kind of things is concerned.” G. Leibniz, ('Methodus Nova ...', 1673) . (shrink)

Der Aufsatz analysiert Fichtes Verhältnis zu dem durch die Französische Revolution eingeleiteten Epochenumbruch und der damit verbundenen philosophischen Positionsbildung The essay analyzes Fichte's relationship to the epochal upheaval initiated by the French Revolution and the associated formation of philosophical positions. El ensayo analiza la relación de Fichte con el cambio de época iniciado por la Revolución Francesa y la formación asociada de posiciones filosóficas. В эссе анализируется отношение Фихте к эпохальным потрясениям, инициированным Французской революцией, и связанное с этим формирование философских (...) позиций. (shrink)

Sowohl Friedrich Schlegel als auch Joseph Görres reagieren mit ihren Einlassungen auf die Idee des "Ewigen Friedens", wie sie vor allem durch Kant vorgetragen und um 1800 durch eine Vielzahl von Autoren im Angesicht einer stürmischen und kriegerischen Zeitenwende diskutiert wurden -/- With their statements, both Friedrich Schlegel and Joseph Görres react to the idea of "eternal peace", as it was primarily put forward by Kant and discussed by a large number of authors around 1800 in the face of a (...) stormy and warlike turning point in time -/- Своими высказываниями и Фридрих Шлегель, и Йозеф Гёррес реагируют на идею «вечного мира», как она была в первую очередь выдвинута Кантом и обсуждалась большим числом авторов около 1800 года перед лицом бурного и воинственного перелома во время -/- Con sus declaraciones, tanto Friedrich Schlegel como Joseph Görres reaccionan a la idea de “paz eterna”, tal y como fue planteada principalmente por Kant y discutida por un gran número de autores hacia 1800 ante un tormentoso y bélico punto de inflexión. a tiempo. (shrink)

Der Artikel verfolgt, in welcher Weise Johann Gottlieb Fichte mit seiner Wissenschaftslehre die Diskussion um das Wesen der Natur in ihrem Verhältnis zum Subjekt beeinflusst. Dabei wird besonders sein Ansatz zur Fassung der Subjektivität und der Dialektisierung der Erkenntnisbeziehung zwischen Subjekt und Objekt herausgearbeitet. Dabei wird Fichtes Beitrag zur Entwicklung einer modernen dialektischen Methode gewürdigt. -/- The article follows the way in which Johann Gottlieb Fichte influences the discussion about the essence of nature in its relationship to the subject with (...) his science theory. His approach to the definition of subjectivity and the dialectization of the cognitive relationship between subject and object will be worked out in particular. Fichte's contribution to the development of a modern dialectical method is acknowledged. -/- В статье показано, как Иоганн Готлиб Фихте влияет на дискуссию о сущности природы в ее отношении к предмету своей научной теорией. В частности, вырабатывается его подход к определению субъективности и диалектизации познавательных отношений между субъектом и объектом. Признан вклад Фихте в развитие современного диалектического метода. -/- El artículo sigue la forma en que Johann Gottlieb Fichte incide en la discusión sobre la esencia de la naturaleza en su relación con el sujeto con su teoría de la ciencia. En particular, se trabaja su aproximación a la definición de subjetividad y la dialéctica de la relación cognitiva entre sujeto y objeto. Se reconoce la contribución de Fichte al desarrollo de un método dialéctico moderno. (shrink)

Der Artikel analysiert die Aussagen Fichtes zur ästhetischen Diskussion seiner Zeit und die von ihm entwickelte Kulturauffassung als Mittler zwischen empirischen und transzendentalen Ich bis hin zur Aufnahme seiner Theoreme in der Jenaer Frühromantik. The article analyzes Fichte's statements on the aesthetic discussion of his time and the conception of culture he developed as a mediator between the empirical and transcendental ego up to the inclusion of his theorems in the Jena early romantic period.