Hermeneutic studies of science locate a circle at the heart of scientific practice: scientists only gain knowledge of what they, in some sense, already know. This may seem to threaten the rational validity of science, but one can argue that this circle is a virtuous rather than a vicious one. A virtuous circle is one in which research conclusions are already present in the premises, but only in an indeterminate and underdeveloped way. In order to defend the validity of science, (...) the hermeneuticist must describe a method by which a vague and confused initial knowledge of nature gets transformed into a clear and determinate knowledge of nature. I consider three such methods. The first is regressus demonstrativa, favoured by the physicians of Padua during the fifteenth and sixteenth centuries. The second is mathēsis, introduced by Martin Heidegger in his discussion of seventeenth-century science. The third is Denkstil, a key concept in Ludwik Fleck’s history of syphilology. I conclude by listing three desiderata for a hermeneutic science studies: that it be anti-metaphysical, historical, and sociological. --- Reprinted in: Erich Otto Graf, Martin Schmid & Johannes Fehr (eds.), Fleck and the Hermeneutics of Science (Collegium Helveticum Heft 14) (Zürich, 2016), pp. 85-93. (shrink)

The COVID-19 pandemic has demonstrated how different (even conflicting) interventions on nature can be scientifically justified: interventions can be deemed "effective" only in relation to specific target variables - in relation to variables the values of which we seek to control. Choosing the "right" target variables, in turn, depends on our values and pragmatic aims. This essay is based on a presentation given at the symposium "Multidisciplinary Perspectives on the COVID-19 Pandemic", organised at the Helsinki Collegium for Advanced Studies (...) on 16 June 2020. (shrink)

Based upon the Ukrainian hierarchs’ epistolary legacy, the article analyzes characteristic features of Kyiv-Mohyla Academy intellectual space, which was created by Academy alumni of different generations and various hierarchy levels. The author establishes that the closest relations were between correspondents belonging to the same or almost same hierarchy level and who were bonded together by the Kyiv-Mohyla Academy educational system and school comradeship, eventually obtained high positions in the hierarchy. Communication within the boundaries of individual centers (the Kyiv-Mohyla Academy, the (...) Kyiv Pechersk Lavra, collegiums in Chernihiv, Kharkiv, and Pereiaslav, seats of Ukrainian bishops in Russia, etc.) depended on specificity of the environment. Predominant themes encountered in the letters of the Ukrainian bishops included needs of the alma mater, the Kyiv Academy, and the collegiums. The correspondence addressed issues of their legal status, academic staff, financial support, as well as the literary work and publishing activities of the hierarchs. (shrink)

Статья представляет собой попытку обнаружить «испанский след» в богословской мысли Киевской митрополии XVII в. на примере наставлений об отправлении церковных таинств («Наука о седми тайнахъ церковных» в составе виленского Требника 1617–1618 гг.) и первого православного печатного пособия по моральному богословию («Мир с Богом человеку». Киев, 1669). Одним из источников для «Науки» стало сочинение испанского иезуита Франсиско де Толедо (1534–1596)) «Summa de Instructione Sacerdotum» (известное также как «Summa casuum conscientiae»), в основу которого был положен курс по моральной теологии в Collegium (...) Romanum в Риме. Составители виленской «Науки» прибегали не только к буквальному переводу значительных порций текста испанского иезуита и близкому к оригиналу пересказу отдельных фрагментов, но также дополнили заимствованные из де Толедо фрагменты рассуждениями о церковных ритуалах, цитатами из отеческой традиции, из канонов Вселенских и Поместных соборов, из гражданских правовых памятников. Несмотря на то, что виленская «Наука» вышла из униатских кругов, она получила широкое распространение и среди православных: именно посредством данного памятника отдельные фрагменты сочинения де Толедо попали в «Мир с Богом человеку». Но при этом совершенно очевидно, что в толковании семи смертных грехов и в рассуждениях о милостыни заметно прямое обращение составителей «Мира с Богом» к сочинению де Толедо. Оба памятника Киевской митрополии послужили впоследствии источником для рукописной компиляции о таинствах московского книжника Евфимия Чудовского, который, таким образом, способствовал распространению «Суммы» де Толедо и в московской традиции. (shrink)

Про викладання богослов’я в Києві йшлося вже в піонерських наукових дослідженнях історії Могилянської академії першої половини XIX ст. Практично відразу присутність теологічного курсу в навчальній програмі пов’язували зі статусом «латинських шкіл». На кінець XIX ст., здавалося, питання часу появи повного богословського курсу в Києві було остаточно вирішено. Втім, висновки дослідників підважує інформація з проповіді, виголошеної в Батурині у 1697 р. Цей голос «із середини» могилянської професорської корпорації дає змогу передатувати запровадження повних теологічних студій в колегіумі. Піонером чотирирічного богослов’я був не (...) Йоасаф Кроковський, як вважалося до сьогодні, а Стефан Яворський. Це підтверджують, окрім прямо вказаних у проповіді даних, ще кілька джерел, що їх досі історики не зауважували. (shrink)

Історія виникнення світських навчальних закладів, поява нової, світської освіти потребує детального дослідження. Створення у Харкові «додаткових класів» 1768 р. — одна з перших спроб на шляху до світської школи на Слобожанщині. Від початку вона залежала від світської влади і мала широку палітру предметів, утримувала сиротинець. Однак протягом другої половини 1770-х рр. заклад набув і мілітарних рис, чому сприяв директор Іван Колбек, хоча й зберіг «класи» малювання та співів, власну структуру, принципи функціонування та матеріальне забезпечення. На відміну від багатьох інших світських (...) навчальних осередків, харківський продовжував діяти, незважаючи на адміністративні реформи та зміни в керуванні губернією. Це училище також підтримувало досить жваві зв’язки із Харківським колегіумом, доповнюючи його богословські дисципліни світськими. На кінець 1780-х рр. Харків, завдяки училищу і колегіуму, залишався провідним освітнім центром регіону, що певною мірою сприяло відкриттю згодом у цьому місті університету. (shrink)

У статті на прикладі Львівського єзуїтського колегіуму простежено тривалий процес поступового запровадження історичних студій до моделі шкільництва Товариства Ісуса. Ця модель, закріплена незмінним до ліквідації Товариства освітнім статутом 1599 р. «Ratio Studiorum», формально не передбачала викладання історії як самостійної дисципліни, однак певні знання про минуле учні отримували впродовж усього курсу навчання. У першій половині XVII ст. джерелом таких знань були тільки античні автори, чиї тексти слугували за взірець при вивченні латинської мови й риторики, а також за криницю набуття «eruditio». Разом (...) з тим, оскільки в «Ratio Studiorum» не було прямих заборон щодо використання творів нової історіографії, викладачі могли проявляти власну ініціативу, аби давати молоді ширше коло знань. Зокрема, велику роль у поширенні такої «свободи викладання» зіграли бібліографічний порадник Антоніо Поссевіно (І вид.: Рим, 1593), де вперше радилося доповнювати лекції працями «нових» авторів, а також перший підручник нової історії для єзуїтських шкіл Ораціо Торселіні (І вид.: Рим, 1598). У Львові промовистим доказом зміни ставлення до історії стали написані в 1660-х рр. перші праці професорів колегіуму Мацея Велевича та Яна Зуховича з описом актуальних подій. Тоді ж, під тиском запитів суспільства, у курсах риторики стали виопуклювати політичне ораторство — з акцентом на необхідних у тогочасному його жанрі знаннях генеалогії, геральдики, історичної географії, історії права та «національного минулого». Ці новації знайшли продовження упродовж кінця XVII — середини XVIII ст. у низці праць львівських професорів та в уживанні ними західних підручників історії (у статті те й те детально розглянуто). У такий спосіб запровадження у Львові з 1739 р. історії як окремої ділянки студій стало логічним підсумуванням перемін, що поступово нагромаджувалися. (shrink)

Історія Києво-Могилянської академії другої половини XVII ст. інколи залишається небагатою навіть на конкретні факти щодо професорів та ректорів того часу. Одна із таких маловивчених постатей — ректор Теодосій Ґуґуревич (1680-і рр.). Ще від 1860-х рр. історики надають Теодосію нищівні характеристики, вказуючи на його нібито аморальність та доведення навчального закладу і Братського монастиря до цілковитого зубожіння. Єдине джерело таких висновків — незадовільна характеристика з листа єпископа Теофана (Прокоповича), написаного аж 1736 р. Ціла низка Прокоповичевих тверджень викликають сумнів щодо їхньої достовірності. А (...) підсилює підозру у некоректності висновків Теофана напис на срібній водосвятній чаші, виготовленій коштом Братського монастиря за ігументсва там Ґуґуревича. Аналіз гравіювання вказує, що немає підстав вести мову про цілковиту убогість обителі, при якій діяв Могилянський колегіум. Такий висновок дає змогу не лише критично оцінити негативні характеристики Прокоповича керівництву колегіуму, а й поміркувати про причини, що підштовхнули архиєпископа до нищівної критики. (shrink)

The Goedelian approach is discussed as a prime example of a science towards the origins. While mere self­referential objectification locks in to its own by­products, self­releasing objectification informs the formation of objects at hand and their different levels of interconnection. Guided by the spirit of Goedel's work a self­reflective science can open the road where old tenets see only blocked paths. “This is, as it were, an analysis of the analysis itself, but if that is done it forms the fundamental (...) of human science, as far as this kind of things is concerned.” G. Leibniz, ('Methodus Nova ...', 1673) . (shrink)

Der Aufsatz analysiert Fichtes Verhältnis zu dem durch die Französische Revolution eingeleiteten Epochenumbruch und der damit verbundenen philosophischen Positionsbildung The essay analyzes Fichte's relationship to the epochal upheaval initiated by the French Revolution and the associated formation of philosophical positions. El ensayo analiza la relación de Fichte con el cambio de época iniciado por la Revolución Francesa y la formación asociada de posiciones filosóficas. В эссе анализируется отношение Фихте к эпохальным потрясениям, инициированным Французской революцией, и связанное с этим формирование философских (...) позиций. (shrink)

Sowohl Friedrich Schlegel als auch Joseph Görres reagieren mit ihren Einlassungen auf die Idee des "Ewigen Friedens", wie sie vor allem durch Kant vorgetragen und um 1800 durch eine Vielzahl von Autoren im Angesicht einer stürmischen und kriegerischen Zeitenwende diskutiert wurden -/- With their statements, both Friedrich Schlegel and Joseph Görres react to the idea of "eternal peace", as it was primarily put forward by Kant and discussed by a large number of authors around 1800 in the face of a (...) stormy and warlike turning point in time -/- Своими высказываниями и Фридрих Шлегель, и Йозеф Гёррес реагируют на идею «вечного мира», как она была в первую очередь выдвинута Кантом и обсуждалась большим числом авторов около 1800 года перед лицом бурного и воинственного перелома во время -/- Con sus declaraciones, tanto Friedrich Schlegel como Joseph Görres reaccionan a la idea de “paz eterna”, tal y como fue planteada principalmente por Kant y discutida por un gran número de autores hacia 1800 ante un tormentoso y bélico punto de inflexión. a tiempo. (shrink)

Der Artikel verfolgt, in welcher Weise Johann Gottlieb Fichte mit seiner Wissenschaftslehre die Diskussion um das Wesen der Natur in ihrem Verhältnis zum Subjekt beeinflusst. Dabei wird besonders sein Ansatz zur Fassung der Subjektivität und der Dialektisierung der Erkenntnisbeziehung zwischen Subjekt und Objekt herausgearbeitet. Dabei wird Fichtes Beitrag zur Entwicklung einer modernen dialektischen Methode gewürdigt. -/- The article follows the way in which Johann Gottlieb Fichte influences the discussion about the essence of nature in its relationship to the subject with (...) his science theory. His approach to the definition of subjectivity and the dialectization of the cognitive relationship between subject and object will be worked out in particular. Fichte's contribution to the development of a modern dialectical method is acknowledged. -/- В статье показано, как Иоганн Готлиб Фихте влияет на дискуссию о сущности природы в ее отношении к предмету своей научной теорией. В частности, вырабатывается его подход к определению субъективности и диалектизации познавательных отношений между субъектом и объектом. Признан вклад Фихте в развитие современного диалектического метода. -/- El artículo sigue la forma en que Johann Gottlieb Fichte incide en la discusión sobre la esencia de la naturaleza en su relación con el sujeto con su teoría de la ciencia. En particular, se trabaja su aproximación a la definición de subjetividad y la dialéctica de la relación cognitiva entre sujeto y objeto. Se reconoce la contribución de Fichte al desarrollo de un método dialéctico moderno. (shrink)

Der Artikel analysiert die Aussagen Fichtes zur ästhetischen Diskussion seiner Zeit und die von ihm entwickelte Kulturauffassung als Mittler zwischen empirischen und transzendentalen Ich bis hin zur Aufnahme seiner Theoreme in der Jenaer Frühromantik. The article analyzes Fichte's statements on the aesthetic discussion of his time and the conception of culture he developed as a mediator between the empirical and transcendental ego up to the inclusion of his theorems in the Jena early romantic period.