У статті розглядається питання авторства та його природи у зв’язку з подією Герострата. Проблемною стає ситуація забуття творців храму Артеміди і безсмертна слава його палія. У цьому ключі пропонується концепція деструктивного авторства як форма відображення авторства, заснованого не на звичному акті творення, а на протилежному йому – акті деструкції. При цьому проводиться розмежування деструктивного авторства як реалізації певних атрибутів авторства з використанням деструкції в якості інструмента й можливого його перевороту – авторства деструктивності як феномена, заснованого на автономності та першочерговості деструкції (...) по відношенню до авторства. Також розроблюються поняття «антиавтора» та «антидару», запропоновані як опозиції класичним поняттям «автора» й «дару». Герострат представлений як центральна й структуротворча фігура культурно-історичного наративу, яка досягає зворотного боку турботи про себе через акт деструкції на шляху до безсмертя. При цьому мова вже йде про антиавтора як про індивідуалізацію через авторство без творіння і замкнення індивіда на самому собі. Для історії Герострата неможливим є гомерівське питання через те, що сама природа його ситуації є гіпертрофацією індивідуального авторського витоку, котрий є несумісним зі спів-авторством. Не маючи творіння, він існує лише в якості прагнення здобути авторські дивіденди, а отже, в якості прагнення залишатись єдиним. Не менш важливим є звернення до питання дару в контексті авторства, який перевертається Геростратом у бік крадіжки. Якщо будь-яке авторство нерозривно пов’язане з даруванням, то деструктивне авторство містить у собі антидар – культурну крадіжку об’єкта чи суб’єкта, що піддається деструкції. Саме антидар дозволяє антиавтору реалізувати себе не лише як того, хто здійснює деструктивний акт, але й того, хто викрадає увагу та пам’ять, відокремлюючи їх від попереднього носія і застосовуючи до себе. Таким чином, у статті на прикладі Герострата аналізується розгортання логік, що йдуть паралельно або наперекір усталеній моделі авторства, заснованої на творчому акті, з пропозицією введення концептуальних понять, здатних розширити розуміння авторства та дослідити його в контексті деструктивних аспектів. (shrink)

The main result proved in the paper is that on every recursive structure the intrinsically hyperarithmetical sets coincide with the relatively intrinsically hyperarithmetical sets. As a side effect of the proof an effective version of the Kueker's theorem on definability by means of infinitary formulas is obtained.

This book describes a program of research in computable structure theory. The goal is to find definability conditions corresponding to bounds on complexity which persist under isomorphism. The results apply to familiar kinds of structures (groups, fields, vector spaces, linear orderings Boolean algebras, Abelian p-groups, models of arithmetic). There are many interesting results already, but there are also many natural questions still to be answered. The book is self-contained in that it includes necessary background material from recursion theory (ordinal notations, (...) the hyperarithmetical hierarchy) and model theory (infinitary formulas, consistency properties). (shrink)

We re-express a previous general result in a way which seems easier to remember, using the terminology of infinite games. We show how this can be applied to construct recursive linear orderings, showing, for example, that if there is a ▵ 0 2β + 1 linear ordering of type τ, then there is a recursive ordering of type ω β · τ.

In many classes of structures, each computable structure has computable dimension 1 or $\omega$. Nevertheless, Goncharov showed that for each $n < \omega$, there exists a computable structure with computable dimension $n$. In this paper we show that, under one natural definition of relativized computable dimension, no computable structure has finite relativized computable dimension greater than 1.