Reseña del libro Filosofía de la mente, de Mariano Rodríguez González (Ediciones Complutense, 2021), publicada en el número 66 de la Revista de la Sociedad de Lógica, Metodología y Filosofía de la Ciencia en España.

The COVID-19 pandemic has demonstrated how different (even conflicting) interventions on nature can be scientifically justified: interventions can be deemed "effective" only in relation to specific target variables - in relation to variables the values of which we seek to control. Choosing the "right" target variables, in turn, depends on our values and pragmatic aims. This essay is based on a presentation given at the symposium "Multidisciplinary Perspectives on the COVID-19 Pandemic", organised at the Helsinki Collegium for Advanced Studies (...) on 16 June 2020. (shrink)

Hermeneutic studies of science locate a circle at the heart of scientific practice: scientists only gain knowledge of what they, in some sense, already know. This may seem to threaten the rational validity of science, but one can argue that this circle is a virtuous rather than a vicious one. A virtuous circle is one in which research conclusions are already present in the premises, but only in an indeterminate and underdeveloped way. In order to defend the validity of science, (...) the hermeneuticist must describe a method by which a vague and confused initial knowledge of nature gets transformed into a clear and determinate knowledge of nature. I consider three such methods. The first is regressus demonstrativa, favoured by the physicians of Padua during the fifteenth and sixteenth centuries. The second is mathēsis, introduced by Martin Heidegger in his discussion of seventeenth-century science. The third is Denkstil, a key concept in Ludwik Fleck’s history of syphilology. I conclude by listing three desiderata for a hermeneutic science studies: that it be anti-metaphysical, historical, and sociological. --- Reprinted in: Erich Otto Graf, Martin Schmid & Johannes Fehr (eds.), Fleck and the Hermeneutics of Science (Collegium Helveticum Heft 14) (Zürich, 2016), pp. 85-93. (shrink)

Статья представляет собой попытку обнаружить «испанский след» в богословской мысли Киевской митрополии XVII в. на примере наставлений об отправлении церковных таинств («Наука о седми тайнахъ церковных» в составе виленского Требника 1617–1618 гг.) и первого православного печатного пособия по моральному богословию («Мир с Богом человеку». Киев, 1669). Одним из источников для «Науки» стало сочинение испанского иезуита Франсиско де Толедо (1534–1596)) «Summa de Instructione Sacerdotum» (известное также как «Summa casuum conscientiae»), в основу которого был положен курс по моральной теологии в Collegium (...) Romanum в Риме. Составители виленской «Науки» прибегали не только к буквальному переводу значительных порций текста испанского иезуита и близкому к оригиналу пересказу отдельных фрагментов, но также дополнили заимствованные из де Толедо фрагменты рассуждениями о церковных ритуалах, цитатами из отеческой традиции, из канонов Вселенских и Поместных соборов, из гражданских правовых памятников. Несмотря на то, что виленская «Наука» вышла из униатских кругов, она получила широкое распространение и среди православных: именно посредством данного памятника отдельные фрагменты сочинения де Толедо попали в «Мир с Богом человеку». Но при этом совершенно очевидно, что в толковании семи смертных грехов и в рассуждениях о милостыни заметно прямое обращение составителей «Мира с Богом» к сочинению де Толедо. Оба памятника Киевской митрополии послужили впоследствии источником для рукописной компиляции о таинствах московского книжника Евфимия Чудовского, который, таким образом, способствовал распространению «Суммы» де Толедо и в московской традиции. (shrink)

Про викладання богослов’я в Києві йшлося вже в піонерських наукових дослідженнях історії Могилянської академії першої половини XIX ст. Практично відразу присутність теологічного курсу в навчальній програмі пов’язували зі статусом «латинських шкіл». На кінець XIX ст., здавалося, питання часу появи повного богословського курсу в Києві було остаточно вирішено. Втім, висновки дослідників підважує інформація з проповіді, виголошеної в Батурині у 1697 р. Цей голос «із середини» могилянської професорської корпорації дає змогу передатувати запровадження повних теологічних студій в колегіумі. Піонером чотирирічного богослов’я був не (...) Йоасаф Кроковський, як вважалося до сьогодні, а Стефан Яворський. Це підтверджують, окрім прямо вказаних у проповіді даних, ще кілька джерел, що їх досі історики не зауважували. (shrink)

Based upon the Ukrainian hierarchs’ epistolary legacy, the article analyzes characteristic features of Kyiv-Mohyla Academy intellectual space, which was created by Academy alumni of different generations and various hierarchy levels. The author establishes that the closest relations were between correspondents belonging to the same or almost same hierarchy level and who were bonded together by the Kyiv-Mohyla Academy educational system and school comradeship, eventually obtained high positions in the hierarchy. Communication within the boundaries of individual centers (the Kyiv-Mohyla Academy, the (...) Kyiv Pechersk Lavra, collegiums in Chernihiv, Kharkiv, and Pereiaslav, seats of Ukrainian bishops in Russia, etc.) depended on specificity of the environment. Predominant themes encountered in the letters of the Ukrainian bishops included needs of the alma mater, the Kyiv Academy, and the collegiums. The correspondence addressed issues of their legal status, academic staff, financial support, as well as the literary work and publishing activities of the hierarchs. (shrink)

En el marco del V Congreso Internacional «La actualidad de Michel Foucault» celebrado en la Universidad Complutense de Madrid entre el 6 y el 8 de marzo de 2018, sostuvimos una interesante conversación con Daniel Lorenzini, investigador del pensamiento ético y político de Michel Foucault y editor de varios de sus cursos y conferencias publicadas en los últimos años en Francia. Discutimos sobre el estado actual de los archivos de Foucault adquiridos por la Biblioteca Nacional de Francia (BnF), algunos (...) de los diversos proyectos editoriales que se derivan del trabajo de archivo y análisis de los manuscritos del filósofo, la reciente e inesperada publicación de Les aveux de la chair y su relación con el proyecto de la Historia de la sexualidad tal como fue planteado en 1976, la relación de Foucault con Nietzsche respecto a sus lecturas de la subjetivación y el vínculo, no siempre evidente, entre ética y política a la luz de sus investigaciones sobre el filósofo francés. (shrink)

INTRODUCTION. Today's fervent scientific and technological development needs to be governed by human values. Pedagogical and transhumanist discourses respond jointly to this purpose, in the face of a society that is in danger of both the abuse of progress and the renunciation of it. However, among the challenges of transhumanism are the possibilities of changing the most genuine condition of humanity. The deepest longings and the most important achievements require a controversial act of discernment present in every corner of current (...) education. METHOD. A hermeneutic-reflexive methodology has been used to carry out an exploratory analysis of the main implications of transhumanism, as an intellectual and cultural movement, in 21st century education. RESULTS. In the light of what has been studied, three axes can be distinguished: time, capacity and freedom. We live under parameters of instantaneity, fluidity and accelerated performance, but we advocate slowness for human flourishing; we long for the consecration of intelligence, but we fear losing what makes us unique; we foresee the end of our limits, but we risk chaining our freedom. DISCUSSION. The resulting discussion revolves around the crisis of postmodernity and the deep scepticism that emerges about one of the ends of education: our own reason; the soul of democracy.__________________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________INTRO DUCCIÓN. El ferviente desarrollo científico y tecnológico actual necesita ser gobernado por los valores humanos. Los discursos pedagógicos y transhumanistas responden conjuntamente a este propósito, ante una sociedad que peligra tanto del abuso del progreso como de la renuncia al mismo. Sin embargo, entre los desafíos del transhumanismo se encuentran las posibilidades de modificar la condición más genuina de la humanidad. Los anhelos más profundos y los logros más importantes requieren de un controvertido acto de discernimiento presente en cada esquina de la actualidad educativa. MÉTODO. Se ha utilizado una metodología hermenéutica-reflexiva para llevar a cabo un análisis exploratorio de las principales implicaciones del transhumanismo, como movimiento intelectual y cultural, en la educación del siglo XXI. RESULTADOS. A la luz de lo estudiado se distinguen tres ejes: tiempo, capacidad y libertad. Vivimos bajo parámetros de instantaneidad, fluidez y rendimiento acelerado, pero abogamos por la lentitud para el florecimiento humano; anhelamos la consagración de la inteligencia, pero tememos perder lo que nos hace singulares; auguramos el fin de nuestros límites, pero nos arriesgamos a encadenar nuestra libertad. DISCUSIÓN. La discusión resultante gira en torno a la crisis de la postmodernidad y al profundo escepticismo que emerge sobre uno de los fines de la educación: nuestra propia razón de ser; el alma de la democracia._________________________________________________________________________________________ ___________________________________________HOW TO CITE / CÓMO CITAR: Castillo, P. (2023). Desafíos del transhumanismo en la educación del siglo XXI: el alma de la democracia contra las cuerdas. Revista Complutense de Educación, 34(2), 347-356. (shrink)

Історія виникнення світських навчальних закладів, поява нової, світської освіти потребує детального дослідження. Створення у Харкові «додаткових класів» 1768 р. — одна з перших спроб на шляху до світської школи на Слобожанщині. Від початку вона залежала від світської влади і мала широку палітру предметів, утримувала сиротинець. Однак протягом другої половини 1770-х рр. заклад набув і мілітарних рис, чому сприяв директор Іван Колбек, хоча й зберіг «класи» малювання та співів, власну структуру, принципи функціонування та матеріальне забезпечення. На відміну від багатьох інших світських (...) навчальних осередків, харківський продовжував діяти, незважаючи на адміністративні реформи та зміни в керуванні губернією. Це училище також підтримувало досить жваві зв’язки із Харківським колегіумом, доповнюючи його богословські дисципліни світськими. На кінець 1780-х рр. Харків, завдяки училищу і колегіуму, залишався провідним освітнім центром регіону, що певною мірою сприяло відкриттю згодом у цьому місті університету. (shrink)

Історія Києво-Могилянської академії другої половини XVII ст. інколи залишається небагатою навіть на конкретні факти щодо професорів та ректорів того часу. Одна із таких маловивчених постатей — ректор Теодосій Ґуґуревич (1680-і рр.). Ще від 1860-х рр. історики надають Теодосію нищівні характеристики, вказуючи на його нібито аморальність та доведення навчального закладу і Братського монастиря до цілковитого зубожіння. Єдине джерело таких висновків — незадовільна характеристика з листа єпископа Теофана (Прокоповича), написаного аж 1736 р. Ціла низка Прокоповичевих тверджень викликають сумнів щодо їхньої достовірності. А (...) підсилює підозру у некоректності висновків Теофана напис на срібній водосвятній чаші, виготовленій коштом Братського монастиря за ігументсва там Ґуґуревича. Аналіз гравіювання вказує, що немає підстав вести мову про цілковиту убогість обителі, при якій діяв Могилянський колегіум. Такий висновок дає змогу не лише критично оцінити негативні характеристики Прокоповича керівництву колегіуму, а й поміркувати про причини, що підштовхнули архиєпископа до нищівної критики. (shrink)

У статті на прикладі Львівського єзуїтського колегіуму простежено тривалий процес поступового запровадження історичних студій до моделі шкільництва Товариства Ісуса. Ця модель, закріплена незмінним до ліквідації Товариства освітнім статутом 1599 р. «Ratio Studiorum», формально не передбачала викладання історії як самостійної дисципліни, однак певні знання про минуле учні отримували впродовж усього курсу навчання. У першій половині XVII ст. джерелом таких знань були тільки античні автори, чиї тексти слугували за взірець при вивченні латинської мови й риторики, а також за криницю набуття «eruditio». Разом (...) з тим, оскільки в «Ratio Studiorum» не було прямих заборон щодо використання творів нової історіографії, викладачі могли проявляти власну ініціативу, аби давати молоді ширше коло знань. Зокрема, велику роль у поширенні такої «свободи викладання» зіграли бібліографічний порадник Антоніо Поссевіно (І вид.: Рим, 1593), де вперше радилося доповнювати лекції працями «нових» авторів, а також перший підручник нової історії для єзуїтських шкіл Ораціо Торселіні (І вид.: Рим, 1598). У Львові промовистим доказом зміни ставлення до історії стали написані в 1660-х рр. перші праці професорів колегіуму Мацея Велевича та Яна Зуховича з описом актуальних подій. Тоді ж, під тиском запитів суспільства, у курсах риторики стали виопуклювати політичне ораторство — з акцентом на необхідних у тогочасному його жанрі знаннях генеалогії, геральдики, історичної географії, історії права та «національного минулого». Ці новації знайшли продовження упродовж кінця XVII — середини XVIII ст. у низці праць львівських професорів та в уживанні ними західних підручників історії (у статті те й те детально розглянуто). У такий спосіб запровадження у Львові з 1739 р. історії як окремої ділянки студій стало логічним підсумуванням перемін, що поступово нагромаджувалися. (shrink)

The Goedelian approach is discussed as a prime example of a science towards the origins. While mere self­referential objectification locks in to its own by­products, self­releasing objectification informs the formation of objects at hand and their different levels of interconnection. Guided by the spirit of Goedel's work a self­reflective science can open the road where old tenets see only blocked paths. “This is, as it were, an analysis of the analysis itself, but if that is done it forms the fundamental (...) of human science, as far as this kind of things is concerned.” G. Leibniz, ('Methodus Nova ...', 1673) . (shrink)

En 1942 Gadamer publicó su ensayo Platos Staat der Erziehung. En este artículo interrogará la mutua relación entre pólis y psyché, así como entre política y filosofía en el diálogo República de Platón. El presente texto se propone exponer de modo crítico el análisis que el autor realizó, en el ensayo mencionado, de la dikaiosýne entendida como “hacer propio” en los diálogos platónicos, así como el rango político de la educación filosófica. Para ello se pondrá énfasis en el papel que (...) desempeñan en su elaboración las nociones de andreía y sophrosýne. Finalmente, en las conclusiones se mostrará cómo en la lectura de Gadamer la educación filosófica de los guardianes y de los líderes se inscribe en una interpretación inescindible de una caracterización utópica de la kallípolis, que problematiza la cuestión del poder en el pensamiento platónico. (shrink)

En varios momentos de su desarrollo intelectual, Romano Guardini se interesó en el pensamiento de Agustín, impulsado tanto por inquietudes personales como por las provocaciones que le ofrecían los pensadores de su época. El pensador alemán, de hecho, presenta en sus textos un Agustín existencial que busca la respuesta para la realización de la propia vida y plantea esta cuestión a Dios. El texto está dividido en tres partes. En la primera parte se explica el enfoque de Guardini y su (...) forma de estudiar los textos agustinianos. En particular, se ha analizado el vínculo entre este pensador y las reflexiones de Max Scheler, por asonancia, y las de Nietzsche, por contraste. La segunda parte del artículo es una explicación de la experiencia religiosa a partir del texto de Las Confesiones, por un lado, y de la obra guardiniana Anfang por otra. Por último, el texto se cierra con algunas observaciones críticas sobre la reflexión de Guardini, en particular respecto a su antropología y considerando las investigaciones de teólogos y filósofos, Massimo Borghesi sobre todo, que ya han tratado el mismo tema. (shrink)

El artículo analiza desde una perspectiva crítica las tentativas de interpretar a Nietzsche como un precursor del transhumanismo. Tras una breve contextualización del fecundo debate en torno a Nietzsche y el transhumanismo, se evalúa el carácter fraccional o parcial del alegato de Stefan Sorgner en favor de un “transhumanismo nietzscheano”. Después, se investiga la tensión entre humanidad, la superación del ser humano y su cría en los escritos de Nietzsche. Una vez ejecutado este análisis, y sin ánimo de caer en (...) el anacronismo, se sostiene que Nietzsche anticipa ciertamente un germen de la idea de post-humanidad, en su crítica de la cultura humanista y en su invitación a transformar el ser humano y superar el nihilismo, pero no asimilable a la vertiente tecnológica del transhumanismo. Para concluir, se sugiere una prospectiva de análisis del transhumanismo desde una perspectiva nietzscheana, tomando como ejemplo la imagen de las “sombras de Dios”. (shrink)

Der Aufsatz analysiert Fichtes Verhältnis zu dem durch die Französische Revolution eingeleiteten Epochenumbruch und der damit verbundenen philosophischen Positionsbildung The essay analyzes Fichte's relationship to the epochal upheaval initiated by the French Revolution and the associated formation of philosophical positions. El ensayo analiza la relación de Fichte con el cambio de época iniciado por la Revolución Francesa y la formación asociada de posiciones filosóficas. В эссе анализируется отношение Фихте к эпохальным потрясениям, инициированным Французской революцией, и связанное с этим формирование философских (...) позиций. (shrink)

Sowohl Friedrich Schlegel als auch Joseph Görres reagieren mit ihren Einlassungen auf die Idee des "Ewigen Friedens", wie sie vor allem durch Kant vorgetragen und um 1800 durch eine Vielzahl von Autoren im Angesicht einer stürmischen und kriegerischen Zeitenwende diskutiert wurden -/- With their statements, both Friedrich Schlegel and Joseph Görres react to the idea of "eternal peace", as it was primarily put forward by Kant and discussed by a large number of authors around 1800 in the face of a (...) stormy and warlike turning point in time -/- Своими высказываниями и Фридрих Шлегель, и Йозеф Гёррес реагируют на идею «вечного мира», как она была в первую очередь выдвинута Кантом и обсуждалась большим числом авторов около 1800 года перед лицом бурного и воинственного перелома во время -/- Con sus declaraciones, tanto Friedrich Schlegel como Joseph Görres reaccionan a la idea de “paz eterna”, tal y como fue planteada principalmente por Kant y discutida por un gran número de autores hacia 1800 ante un tormentoso y bélico punto de inflexión. a tiempo. (shrink)

Der Artikel verfolgt, in welcher Weise Johann Gottlieb Fichte mit seiner Wissenschaftslehre die Diskussion um das Wesen der Natur in ihrem Verhältnis zum Subjekt beeinflusst. Dabei wird besonders sein Ansatz zur Fassung der Subjektivität und der Dialektisierung der Erkenntnisbeziehung zwischen Subjekt und Objekt herausgearbeitet. Dabei wird Fichtes Beitrag zur Entwicklung einer modernen dialektischen Methode gewürdigt. -/- The article follows the way in which Johann Gottlieb Fichte influences the discussion about the essence of nature in its relationship to the subject with (...) his science theory. His approach to the definition of subjectivity and the dialectization of the cognitive relationship between subject and object will be worked out in particular. Fichte's contribution to the development of a modern dialectical method is acknowledged. -/- В статье показано, как Иоганн Готлиб Фихте влияет на дискуссию о сущности природы в ее отношении к предмету своей научной теорией. В частности, вырабатывается его подход к определению субъективности и диалектизации познавательных отношений между субъектом и объектом. Признан вклад Фихте в развитие современного диалектического метода. -/- El artículo sigue la forma en que Johann Gottlieb Fichte incide en la discusión sobre la esencia de la naturaleza en su relación con el sujeto con su teoría de la ciencia. En particular, se trabaja su aproximación a la definición de subjetividad y la dialéctica de la relación cognitiva entre sujeto y objeto. Se reconoce la contribución de Fichte al desarrollo de un método dialéctico moderno. (shrink)

Der Artikel analysiert die Aussagen Fichtes zur ästhetischen Diskussion seiner Zeit und die von ihm entwickelte Kulturauffassung als Mittler zwischen empirischen und transzendentalen Ich bis hin zur Aufnahme seiner Theoreme in der Jenaer Frühromantik. The article analyzes Fichte's statements on the aesthetic discussion of his time and the conception of culture he developed as a mediator between the empirical and transcendental ego up to the inclusion of his theorems in the Jena early romantic period.

En estas notas críticas presento y analizo el libro de Javier Vilanova Arias, Filosofía de sentido común, poniendo especial énfasis en la legitimidad con la que se utiliza el término «sentido común». Para ello, expongo la tesis de Vilanova y planteo la problemática de defender o no un uso reiterado del mismo, entendiendo este como una acomodación recursiva que puede entrar en conflicto con la pluralidad semántica del lenguaje.

Este ensayo acomete un análisis del concepto de fantasmagoría en el marco de los materiales del proyecto inacabado del Libro de los pasajes de Walter Benjamin. Para ello, parte de la relación que en ellos se traza entre este término y el carácter fetichista que Marx atribuye a la mercancía, a fin de mostrar cómo dicho carácter, así como la noción de ideología que se segrega de él, constituyen el fundamento de la utilización por parte de Benjamin del concepto de (...) fantasmagoría. Sobre esta base, se defiende que el sentido que Benjamin confiere a esta noción implica una ampliación del concepto marxiano de ideología que obedecería a un doble objetivo: incluir bajo su alcance aspectos de la autocomprensión de la sociedad moderna no tematizados por Marx y adaptarlo a los resultados de la evolución del capitalismo. Por último, se estudia la conexión que la noción de fantasmagoría guarda con lo que Benjamin llama el «despertar» en el contexto de su reflexión sobre la tarea del historiador materialista. (shrink)

The paper clarifies the sense of remark 202 of Wittgenstein's *Philosophical Investigations* with respect to its relation to the private language argument. It argues, against what some have maintained, that remark 202 is not meant to reject the possibility of a private language as this is defined in remark 243.

Works of philosophy written in English have spawned a massive secondary literature dealing with ideas, problems or arguments. But they have almost never given rise to works of ‘commentary’ in the strict sense, a genre which is however a dominant literary form not only in the Confucian, Vedantic, Islamic, Jewish and Scholastic traditions, but also in relation to more recent German-language philosophy. Yet Anglo-Saxon philosophers have themselves embraced the commentary form when dealing with Greek or Latin philosophers outside their own (...) tradition. The paper seeks to establish the reasons for this peculiar asymmetry by examining those factors which might be conducive to the growth of a commentary literature in a given culture. (shrink)

Die zeitgenössischen Philosophen haben zwar der Sprache, die wir verwenden, um die Welt der alltäglichen Erfahrung zu beschreiben oder um uns in dieser Welt zurechtzufinden, große Aufmerksamkeit geschenkt, sie haben sich jedoch – von einigen Ausnahmen abgesehen – geweigert, diese Welt selbst als passendes Objekt theoretischer Betrachtungen anzusehen. Im folgenden werde ich versuchen zu zeigen, wie es möglich ist, die Common-Sense-Welt als ontologisch eigenständiges Untersuchungsobjekt zu verstehen. Gleichzeitig werde ich mich bemühen, deutlich zu zeigen, wie eine solch eigenständige Behandlung uns (...) möglicherweise hilft, die Strukturen sowohl der physikalischen Welt als auch der menschlichen Erkenntnis philosophisch besser zu verstehen. (shrink)

Anne Finch Conway es una de las filósofas del siglo XVII que discutió con los filósofos destacados de su época. La única obra con la que contamos de esta autora es Principia Philosophiae Anticissimae et Recentissimae o The Principle of the Most Ancient and Modern Philosophy. En este artículo me propongo dar cuenta del rol que la naturaleza humana tiene en su metafísica, de modo de encontrar un lugar más específico para el dolor y el sufrimiento en un mundo que (...) parece ante todo gobernado por el amor recíproco y la simpatía. El concepto de hombre microcosmos y la relación de este con Cristo tiene una importancia poco destacada por la bibliografía sobre nuestra filósofa. Con esta meta, presentaré su metafísica prestando especial atención a la sustancia creada y su relación con la sustancia media, Cristo, y la sustancia primera, Dios. De este modo, además, daré cuenta de la responsabilidad que la naturaleza humana tiene con el mundo de la creación, por lo cual me permito mencionar también lo “ecológico” en el pensamiento de Conway, ya que el perfeccionamiento de la naturaleza humana es el perfeccionamiento de toda la naturaleza. (shrink)

En este artículo se toma en consideración la noción de providencia en Alejandro de Afrodisias, como hito principal de los esfuerzos del aristotelismo para responder a la noción estoica de “destino” o “hado”. Se tienen en cuenta los precedentes aristotélicos sobre este tema, sobre todo el tratado _De mundo_. El aristotelismo siempre ha recalcado la mayor sujeción al poder divino de los cielos respecto del mundo sublunar, pero será Alejandro quien convierta esta providencia primariamente concentrada en el cielo en una (...) “providencia general” en sentido estricto. Ahora bien, si los dioses sólo conocen las especies y no los particulares, entonces es preciso rechazar la interpretación de Sharples. Según él, la concepción de providencia sostenida por Alejandro pretendía responder a una línea de crítica como la de Ático; pero, de acuerdo con Alejandro, los dioses seguirían sin saber la calidad de la conducta humana, luego no se daría satisfacción a las objeciones de Ático. Se finaliza atendiendo al parentesco de la concepción de Alejandro con el medioplatonismo, una semejanza que podría justificar este viraje adoptado por el filósofo peripatético. (shrink)